вона може загубити в очереті Миколку і бідна матір так притиснула його
до себе, що хлопець кричав не вгаваючи.
Тим часом дуб протиснувся крізь очерет до берега і Демко, Іван та
Гнат, вискочивши на землю, першими побігли на голоси, слідом за тими,
що понесли Галю; плач же Миколки добре подав їм звістку, куди треба
бігти.
Не знаючи, що до берега пристало аж десять узброєних запорожців,
прикажчик і не тікав, а тільки поспішався вибитись з очеретів;
дійшовши ж до левади, він спинився. З ним було двадцять кріпаків і
він, маючи надію захопити Галиного чоловіка, якщо той справді
наважиться йти на її поклик, розстановив кріпаків зараз там, де
кінчався очерет.
Справді, як тільки Демко, Іван та Гнат вибігли з очерету,
князівські кріпаки оточили їх цілим натовпом, та тільки побачивши у
запорожців шаблі, кинулися тікати до прикажчика.
- Пусти мою жінкуі - скрикнув Демко, добігши до прикажчика і
схопивши його за груди.
- Не пущу, вона завтра буде моєю жінкою, ти ж, харциз, втікач,
підеш на шибеницю! Хватайте його, хлопці, ззаду! - гукнув прикажчик до
кріпаків. - Валіть його на землю!
- Не хочу тебе рубати не узброєного... - говорив прикажчикові
Демко, одмахуючись шаблею од тих, що намагалися схопити його ззаду. -
А не пустиш по добрій волі, так буду рубати!
- Хіба так розмовляють запорожці? - почувся з-за Демка голос Петра
і важкий, мов довбня, та твердий, мов залізо, кулак старшого Рогози
впав на голову прикажчика.
Захрустіли в Галиного ворога кістки; кров порснула з нього носом,
ротом і вухами і, мов важкий сніп, впав він на землю, потягши за собою
й Галю, бо руки його прикипіли до її стану.
Демко підхопив свою, залиту кров'ю напасника, дружину, але вона
була непритомна, руками ж все тулила Миколку до свого серця.
- Галю! Галочко! Серце моє!.. Кохана моя зіронько!.. Обізвися...
Розплющи очі!.. - гукав Демко, бідкаючись коло дружини, та вона все не
озивалася і була бліда, як крейда.
Петро дав волю братові клопотатись біля своєї жінки, сам же зараз
почав порядкувати справою:
- Хто ще хоче покуштувати запорозького кулака? - звернувся він до
розтеряного натовпу кріпаків.
Охочих дивитись на кулак Петра після пригоди з прикажчиком не
знайшлося, і всі кріпаки з ляком поточилися од запорожця-велетня.
- Ведіть мене до хати прикажчика та глядіть: хто наважиться
тікати, того зараз же застрелю з пістоля! - сказав Петро до кріпаків
і, вийнявши з-за пояса свого великого пістоля, приміривсь, як буде
стріляти.
Лишивши біля дуба старого Гарабурду, а біля Галі - брата Демка,
Петро з рештою товаришів, не поспішаючись, погнав весь натовп кріпаків
поперед себе до хати прикажчика. Там він спитав, хто в прикажчика був
підручним, звелів йому одімкнути комори й стайню, назбирав налигачів і
шнурів і разом з товаришами поперев'язували всіх кріпаків, не тільки
тих, що були з прикажчиком, а навіть і тих, що спали по хатах.
Управившись з тим і довідавшись, що в прикажчика грошей було
обмаль, а всі гроші були в управителя в економії, Петро лишив
наглядати за пов'язаними Івана Балана, як тутешнього, сам же, взявши з
стайні восьмеро коней, поїхав ними з сімома товаришами та підручними
прикажчика до економії.
Іван, лишившись у слободі, зразу ж пішов до зимовника Луб'яного.
Старий козак і його дочка Ївга спали, нічого не відаючи про наскок
запорожців. Коли Іван постукав до них у вікно, у хаті прокинулися,
засвітили світло і впустили його у двері.
Чи розкаже ж хто, скільки там було дивовання й радощів! Старий
запорожець плакав сльозами, Ївга ж кидалася на шию то Йванові, то
батькові і вже згодом, опам'ятавшись, почала розпитувати, чи прибув
Галин Демко.
- Прибув, прибув! - одповів Іван. - Він бере її з собою на Буджак,
а я заберу тебе, Ївго, якщо твоя на те згода!
Дівчина з радощів і забула, що Іван їй стороння людина, і почала
цілувати його і в уста, і в чоло, і у невеликі чорненькі вусики.
Ніякого вагання не було. Луб'яний зразу почав складати своє
невелике збіжжя, а Івга почала бігати по хаті, дбаючи про харчі, і
через кілька хвилин, всі троє, з клунками на плечах пішли шукати Галю
і Демка.
Ті були вже в своїй хаті. Галя давно прочуняла, виплакалася
радісними сльозами на грудях у чоловіка і тепер заспокоєна збирала
решту свого пограбованого добра.
Галя та Ївга кинулися одна до одної. Разом вони страждали, разом