мовчки переводив свої очі з одного краю обрію до другого, далі ж знову
звернувся до Галі. - Тут, серце, всяка могила на степу, всякий
островець на Дніпрі і навіть всяка скеля на березі говорить про
минуле. От, наприклад, бачиш з західного боку Дніпра високий острів
біля Огріні - Кінським він зветься, так на ньому наш кошовий Сірко
вигубив цілу татарську орду, а кілька десятків тисяч невольників. шо
орда гнала з України, визволив на волю... А ото з правого боку на
крутому, високому розі Кодак: так там то вже крові нашої козацької
пролилося!.. І до Хмельниччини було і після Хмельниччини... Там і
зараз запорозька паланка стоїть... - Кажіть, тату, краще: була
паланка! - похмуро сказав Рогоза. Сей натяк на скасування Запорозької
Січі з усіма її паланками дуже зворушив старого січовика. - Боже мій,
Боже мій! - сказав він, ковтаючи сльози. - Що ж тепер з тобою буде,
мій вільний, укоханий краю? Чи на те ж наші батьки обороняли тебе од
бусурманів, не шкодуючи свого життя, щоб дістався ти чужим людям на
поталу? Через хвилину, сумно похиливши голову, старий запорожець
сходив з могили до свого возу, щоб їхати далі, а слідом йшли й Галя з
Демком.
III
В обідню пору подорожні почали з'їздити з великої гори до Дніпра.
Оббігаючи ту гору, велика річка розлягалася перед очима мандрівників
широким та блискучим, мов загартована криця, півколом. У ліву руку
понад Дніпром простяглася широка зелена долина, перерізана вузенькою,
вихилястою річкою, понад котрою жовтіли стріхи запорозьких зимовників.
Та річечка звалась Половицею, як і ті кільканадцять хаток, що тулилися
до неї. По долині вільно ходили гурти товару й косяки коней, а в
далечині понад Дніпром визначалися озера й очерети. Балан не звертав
до Половині, а прямував горою аж до рогу, що вип'явся скелями проти
Монастирського острова, бо саме на тім розі, над скелями, й сидів
зимовником його приятель Глоба. Запорожець Глоба був курінним
товаришем Дмитра Балана Як і Балан, він козакував за часів гетьмана
Мазепи й кошового отамана Гордієнка; коли ж запорожці мусили перейти
кошем до Олешок, Глоба не схотів жити на бусурманській землі та,
повернувшись до порогів, наглядів собі захисний куточок над скелями
Дніпра проти Монастирського острова і збудував там собі спершу курінь,
а далі й хату. Дуже припало Глобі до серця се місце і почав він
порядкувати тут сад і пасіку, а далі збудував під скелями на Дніпровій
протоці млин і молов сусідам борошно. Працюючи у своєму куточку, Глоба
нікуди не їздив, жіноцтва не бачив і через те, мабуть, і не оженився
замолоду; коли ж почали люди осідати хатами понад Половицею і
заявилися тут і дівчата й удовиці, Глоба був уже старий, женитись не
схотів і довіку лишився бурлакою. Тільки років з десять до зруйнування
Січі стало старому сумно самому жити в хаті і він прийняв до себе
жонатого січового товариша Каплана і передав все своє хатнє
господарство до рук його жінки. Коли наші подорожні наблизилися до
зимовника Глоби, старі товариші Дмитра саме лагодилися обідати і дуже
зраділи гостям. Каплуниха заметушилася по хаті і за мить на столі
почали з'являтися всякі заїдки, а далі запарував і смачний борщ: Глоба
ж тим часом витяг з комори цілий десяток сулій та сулійок з
вишнівками, тернівками, дулівками й іншими наливками, що він настоював
з ягід та овочів власного саду. За чаркою горілки старі приятелі
розбалакалися, пригадуючи своє козакування, пригоди, бойовища й
молодецьку гульню. Розмова протяглася довго і хоч почалася весело та
скінчилася журливо, бо козаки пригадали події останніх часів -
пригадали, що немає вже їхньої неньки Січі Запорозької. - Все
минулося!.. - сказав наприкінці обіду Глоба. - Минулося й не вернеться
ніколи, як і наші молоді літа. У тебе, Дмитре, он хоч дочка єсть...
благословить Бог, так і онуки будуть... вже ж хтось пом'яне; я ж, як
був сіромахою, то так сіромахою мене й поховають і не буде кому про
мене згадати! Ну, та що про се говорити... Ходімо ліпше я покажу тобі
мій садок. Всі, вставши з-за столу, пішли з хати і зразу опинилися в
саду. Деревами була обсаджена велика обшир Дніпрового берега, що
високо піднімався над річкою. У всякому кутку саду були окремі дерева:
цілі площі були під вишнями, яблунями, дулями й сливами; понад
стежками ж росли шовковиці, кислиці, каштани, клен, ясен та силенна