монастиря не доходять ніякі вісті з світа. Здавалося, що тут дбають
тільки про Бога, а до іншого всім було байдуже; проте справді воно
було не так: Самарський монастир був частиною запорозької душі, і з
його тихих келій з смутком у серці прислухалися до того, що діялося на
Запорожжі. Навідався Рогоза і до шпиталю, де лежали покалічені під час
останньої війни запорожці. Там теж була непорушна тиша й спокій.
Тільки ченці ходили поміж ліжками калік, перев'язуючи їхні рани. І
подобалося Демкові се святе місце, так що тепер він зрозумів через що
тесть повіз його по шлюб сюди, а не до іншого міста. Смутний ходив по
шпиталю Балан. - За що ж і за кого проливали ви свою кров? - встало в
його серці питання, коли він дивився на покалічених січовиків. І гірка
сльозина полилась з ока старого запорожця. Після обіду молодий
послушник покликав Балана й Рогозу до келії скарбника колишнього
кошового Запорозької Січі Пилипа Хведорова. Старий чернець Пилип ще не
дуже давно був одним з видатніших діячів і лицарів Нової Січі
Запорозької. Козакувати він почав ще з юнацьких літ і за часів
кошового Костя Гордієнка брав участь разом з побратимом Баланом в
обороні Старої Січі. Врятувався він тоді тільки через свій незвичайний
хист та силу. Побачивши, що отаман і майже все товариство полягло по
окопах побите й покалічене, а вороги затопили Січ своїм військом,
Пилип вкинувсь у Дніпро і переплив його упоперек. Після того він
з'явився в Олешківській Запорозькій Січі, уславився походами звідтіля
на поляків, що мордували правобережну Україну, далі ж допомагав
Милашевичу під час переходу запорожців з Олешківської Січі на їхні
стародавні землі і упорядкував Нову Січ на Підпільній. У Новій Січі
він уславився походами на татарські городи та турецькі землі і,
нарешті, в 1764 році був обраний за кошового отамана. Кошовим отаманом
Пилип був не великий час, бо, побачивши, яку велику силу набула в Січі
заможна козацька старшина і що вона сама схиляється до знищення
стародавніх запорозьких звичаїв і рівноправного товариства, він через
рік сам зрікся кошевства і пішов рятуватись у Миколаївську пустинь.
Рогоза не був на Січі за часів кошевства Пилипа і зовсім його не знав,
Балан же, побачивши у невеликій келії сивобородого старця, не пізнав
би в ньому свого давнього побратима, коли б очі старця не світили
з-під довгих сивих брів тим вогнем, що грав ще замолоду. Старий
Дмитро, побожно схрестивши руки, попросив у свого колишнього побратима
благословення, а слідом по ньому підійшов під благословення і молодий
козак. - Сідайте, друзі мої й товариші... - промовив чернець,
показуючи на лаву - і оповідайте мені, як сталося те, що розкраяло
наші душі. - От свідок всього, що було... - одповів Балан, показавши
на Рогозу. - Нехай він сам тобі розкаже. Молодий козак розказав про
всі події, що сталися під час скасування Запорозької Січі, не
проминувши й того, як з-під престолу церкви святої Покрови полковники
московського війська забрали шухлядку з царськими грамотами та
універсалами польських королів про непорушність запорозьких вольностей
і як після того донські козаки пообдирали з образів коштовні ризи і на
шматки порубали срібні царські врата. Слухаючи оповідання Демка,
старий чернець заплакав, мов дитина, а проте, коли Рогоза, побоюючись
ще більше його хвилювати, спинився, він наказав говорити далі: - Нехай
почую все! Може, скоріше моє серце розірветься у грудях і не дасть
мені пережити смерті неньки Січі. Знаю я, що гріх се мій великий... що
я повинен думати тільки про прийдешнє царство, але де ж взяти сили,
щоб забути ту тяжку кривду, що нам заподіяли? Коли Рогоза скінчив
оповідання на тому, що більшість козаків помандрувала на Дунай,
чернець, сумуючи, похитав головою: - Не матимуть вони там долі, бо за
турецьку землю доведеться нашим бити нас хрещених і се буде
нестерпучою мукою всьому товариству. Гріх думати те, що я думаю,
прости мене, Господи, а ліпше було б вам тут битись за матір Січ до
загину. Не так вчинили ми, коли впало лихо на Стару Січ. Спитай он
свого тестя. Ми билися до останнього і не осоромили козацької слави, а
через те, хоч померла Стара Січ, так народилася Нова. Правда, що на
все воля Господня. Я буду молитись за тих, що помандрували, шукаючи
нової долі, бо доля їхня в руках Господніх. Проте думки старого ченця