— Звісно, Валько.
— Ото ж бо. А він не ґаллієць і не землянин, він — славонець. Тож про це не турбуйся.
Ми вирішили не приводити Аню до тями, а просто замкнули її в одній із житлових кают у кормовій частині третього ярусу.
— Нехай поспить, — сказала я, коли ми йшли назад по коридору. — А згодом побалакаємо начистоту. Витрусимо з неї, де вони тримають батька й Анн-Марі. Напевно, там, де й своїх старших товаришів.
Несподівано Олег зупинився.
— Не думаю, що твій батько з ними. Здається, я все зрозумів.
— Що зрозумів?
Відповісти він не встиг, оскільки з найближчого інтеркому пролунав Вальковий голос:
— Рашель! Зараз ти мене лаятимеш.
— У чому річ? — запитала я.
— Маленька необережність. Я тут продовжував спілкуватися зі станційним комп’ютером і випадково віддав йому команду перекрити подачу енерґії до двох із трьох стазис-кластерів… Ну, я маю на увазі ті сферичні згустки стазис-поля. І тепер не знаю, що робити, — відновлювати дію поля чи ні.
— От халепа! — вигукнула я й побігла нагору сходами. — Там же можуть бути кораблі чужинців.
— Не думаю, — заперечив Олег, що припустив слідом. — Якщо я правильно здогадався, то ніяких чужинців немає.
Коли ми увірвалися в рубку, Валько вказав на екран бічного огляду. Тепер там виднілася лише одна біляста куля, а на місці двох інших висіли у просторі два великі металеві циліндри зі стикувальними гніздами на торцях. За своєю конструкцією вони нагадували аварійні рятувальні капсули з великих пасажирських кораблів.
— Здається, ці штуковини не становлять для нас загрози, — сказав Валько. — Тому я взяв на себе сміливість не повертати їх у стазис, поки не пораджуся з вами.
— Усе ясно, — мовила я, відчуваючи, як у мені закипає гнів. — Ніякої помилки ти не припускався, еге ж? Ти зробив це свідомо. За моєї відсутності вирішив подивитися, що там. Так?
Валько із вдаваним каяттям кивнув.
— Винен, командире. Я заслуговую на покарання.
— Ти заслуговуєш доброї прочуханки! Не маєш анінайменшого уявлення про дисципліну.
— Хай так. Зате я позбавив нас довгих і безплідних дискусій, відкривати стазис-кластери чи ні. Все одно ми вирішили б їх відкрити.
Олег розчаровано зітхнув.
— А я думав, що першим здогадався…
Я запитливо глянула на нього.
— Про що?
— Про те, що в системі Хейни не було випадкових відвідувачів. Руку дам на відсіч, що в одній із цих капсул перебувають члени команди „Експлорера“, а в іншій — старші товариші Вейдера, Ані й усієї їхньої компанії.
— Саме так, — підтвердив Валько. — Причому перші — наші союзники. А що стосується других, то ми з ними якось упораємося. Сила зараз на нашому боці… До речі, одна з капсул почала потроху рухатися. Вона оснащена малопотужним ґравітаційним рушієм.
— Чорт! Що це означає?
— Думаю, наші друзяки підстрахувалися на випадок своєї загибелі. Вони не хотіли, щоб їхні товариші назавжди залишилися в стазисі, — проґрама комп’ютера передбачала вимкнення поля через сто років і відновлення прав доступу для всіх полонених. Ну а рушій дозволяє їм підійти до станції й зістикуватися з нею. Але переживати нічого — права доступу не відновлено, тож їх перестріляють бортові паралізатори. Зачекаємо?
— Ні, чекати не будемо, — рішуче заявила я. — Якщо в капсули є рушій, то має бути й система зв’язку. Надішли їм попередження, щоб вони зупинилися, інакше ми відкриємо вогонь на знищення.
Валько сперечатися не став.
— Слухаюсь, командире! Надсилаю радіоґраму на всіх доступних частотах.
Через півхвилини капсула почала пригальмовувати.
— Отримано запит на встановлення аудіовізуального зв’язку, — доповів Валько.
— Встановити зв’язок, — віддала я розпорядження, продовжуючи стояти посеред рубки. — Зображення — на головний екран. Камери — на капітана.
— Слухаюсь, мем! Зв’язок встановлено.
На великому екрані з’явилося обличчя Дж. Ф. Шепарда — але в дещо молодшій версії. На вигляд йому було років шістдесят, не більше.
Шепард-клон зміряв мене пильним поглядом, потім подивився трохи вбік — Олег також потрапив у об’єктив відеокамери.
— Хто ви? — пролунав уже знайомий нам звучний голос. — Діти наших бунтівних братів і сестер?
— Ні, сер, — відповіла я. — Ваші брати та сестри лише наші однолітки. А ми прийшли повідомити вам, що ваша місія в системі Хейни закінчилася. Відтепер ті знання, які ви охороняли понад тисячу років, є надбанням цілого людства.
Стефан: На землі, в повітрі, в космосі…