Похлинувшись димом, Анн-Марі голосно закашлялася.
— Що… Що ви сказали?
Ворушинський посміхнувся.
— Ви мене правильно розчули, фреґат-капітане. Мені шкода розвінчувати солодкий для вас міф про велич ґаллійської науки, але це зовсім не применшує величі вашої країни й вашого народу. Наші старші брати саме тому й обрали Терру-Ґаллію, що ваші предки билися, як леви, і найбільше годилися на роль рятівників людства. Та й отримали вони дріб’язок — лише деякі теоретичні напрацювання, що були введені в комп’ютер недавно померлого фізика. Його колеґи, знайшовши ці матеріали, продовжили дослідження і невдовзі вийшли на странґлетну реакцію, а згодом відкрили принцип керування гіперканалами. На цьому наші визнали свою місію виконаною й повернулися до ролі пасивних спостерігачів. Щоправда, про всяк випадок вони побудували флот — той самий, яким зараз командую я, — щоб задіяти його в разі поразки Терри-Ґаллії. Проте ваша планета встояла і після столітніх приготувань перейшла в наступ на чужинців. А трохи більше чотирьох років тому нас розбудили брати — вже не ті, звісно, а інші, але за своїми переконаннями дуже схожі на них, виховані, що називається, у вірному руслі. Вони сказали нам, що все гаразд, що людству більше не загрожує винищення. Ми подивилися на це „все гаразд“ і вжахнулися. Людству справді не загрожувало винищення, але за час нашого довгого сну від могутньої в минулому цивілізації, що володіла багатьма сотнями планет, залишилися жалюгідні рештки. Чисельність людей скоротилася майже в двадцятеро, а третина людства ще перебувала під владою Чужих. Проте ми, навчені попереднім досвідом, відверто не обурювалися й зробили вигляд, що задоволені. Ми терпляче вичікували, поки складуться сприятливі обставини, а потім повстали й захопили всіх „правильних братів“ у полон. Зараз вони сплять, як раніше спали ми. Ну а ми діємо. Ось така наша історія, панове. Тепер, маю надію, ви розумієте, що ми маємо вагомі причини не довіряти дорослим.
Я розгублено труснув головою.
— Боюся, марно питати, звідки ваші старші брати набралися тієї мудрості, якою так милостиво поділилися з ґаллійцями.
— Поки що марно, — підтвердив Ворушинський. — Усьому свій час.
— Припустімо, ви кажете правду, — озвалася Анн-Марі. — Але тоді ви нічим не кращі від своїх „братчиків“. Різниця лише в тому, що вони спостерігали за всім відсторонено, а ви, вболіваючи за долю людства, весь цей час займалися партизанщиною. Заради своїх владних амбіцій ви приховували від нас зброю, з допомогою якої ми вже давно могли б виграти війну. Якби чотири роки тому ми мали ці електромаґнітні гармати…
— Ви їх мали, — м’яко перебив її Юрій. — За нашими даними, перші діючі моделі з’явилися ще у вісімдесят п’ятому, за рік до початку операції „Визволення“. Поставити їх на потокове виробництво тоді не встигли, а відкладати саму операцію визнали недоцільним. Але після того, як було успішно звільнено вісім людських планет, ґаллійський уряд вирішив заморозити роботи над ЕМІ-випромінювачами.
— Ви брешете! — вражено вигукнула Анн-Марі.
— На жаль, фреґат-капітане, ні. І навіть не помиляюся. Ви маєте у своєму розпорядженні майже все, чим начинені наші кораблі. І електромаґнітні гармати, і ґравікомпенсатори нового покоління, і метод надщільного зріджування дейтерію, і термоядерні реактори з мезонними каталізаторами, що дозволяють на порядок збільшити швидкість керованого синтезу, і детектори, здатні сканувати канали другого роду. Я вже не кажу про телепортацію — саме так ваша ґрупа була доправлена на Новоросію, а коммодор Матусевич до того ж постійно носив годинника із вмонтованим у нього транслятором.
Я не втримався від зубного скреготу, пригадавши той спектакль, який розігрували перед нами Буало з Нарсежаком. Хай йому біс, ми просто сиділи у шатлі, а на екранах нам прокручували змонтований запис! Потім ми прийняли снодійне, і нас швиденько перемістили на планету. Немає нічого дивного, що командир крила, яке супроводжувало „Каллісто“, не бачив, як від корабля відлітає шатл…
— Проте ваше керівництво, — вів далі Ворушинський, — не використовує ці новітні розробки для переоснащення флоту. На це є дві причини. Перша — елементарна параноя. На відміну від тих же ґлюонних бомб, ЕМІ-випромінювачі не стратеґічна, а тактична зброя. Тобто вони ефективні лише при масовому застосуванні. Кілька кораблів з електромаґнітними гарматами результат битви аж ніяк не вирішать — ними слід озброїти як мінімум кілька ескадр. А отже, існує великий ризик, що чужинці, захопивши один корабель, заволодіють цим секретом. Те ж саме стосується і телепортації, та й інших технолоґій. У своїй параної ви дійшли до того, що не користуєтеся нуль-порталами навіть у себе вдома, за надійно заблокованими дром-зонами. Уявіть лишень, який економічний ефект дало б їхнє широке впровадження!