— Вибач, не можу. Нічого не виходить. Ти дуже подобаєшся мені, це правда. Але… Коли ти обійняв мене, все моє тіло немов скам’яніло. Так було й раніше, з іншими. Сім довгих років. І я не знаю, що мені з цим робити.
Якийсь час ми розгублено дивились один на одного. Очі Анн-Марі сповнилися болем і тугою. А ще невгамованою жагою ніжності й ласки…
— Ти зверталася до лікарів? — нарешті запитав я.
— Так, і не раз. Жодних відхилень у мене не знаходили. І фізично, і психічно я цілком здорова. Мої проблеми лежать поза медичною площиною. Просто мені потрібен… особливий чоловік. Один-єдиний на світі. На жаль, це не ти. Вибач, будь ласка.
„Будь ти проклятий, Арчібальде!“ — спересердя подумав я.
Анн-Марі обернулася до столу й узяла пачку сиґарет.
— Гаразд, — сказала вона рівним голосом. — Сьогодні твоя черга першим приймати душ. Іди, а я поки викурю свою останню сиґарету.
Сумно схиливши голову, я вийшов з кабінету.
22
Понеділок жодних звісток не приніс. Зате у вівторок у новинах промайнула згадка про те, що шістнадцятирічна цісарівна Наталя Олександрівна, менша донька государя Олександра Михайловича, відвідала кілька приміських інтернатів, зокрема, й той, де вчилася Естер. Метою цих візитів було поповнення штату принцеси новими фрейлінами, що їх за традицією відбирали серед дівчат-сиріт. На відміну від царських нащадків чоловічої статі, які вчилися у звичайній школі (ну, не зовсім звичайній, а в найкращій, елітарній), государеві дочки проходили шкільну проґраму в спеціальному придворному ліцеї, де компанію їм складали однолітки-фрейліни. Власне, це й було їхнім головним обов’язком — вчитися разом із цісарівною.
Уже наступного дня, в середу, трійко дівчат отримали офіційне запрошення двору бути фрейлінами принцеси Наталі. Серед них опинилася й Естер, а дві інші обраниці були родом з Аррана та Есперанси. Більшість оглядачів розцінили такий вибір як символічний жест доброї волі щодо переселенців, свідчення того, що верховна влада Новоросії визнає їх повноправними громадянами планети.
Власне, так воно й було. Як розповіла мені Рашель зі слів Олега Рахманова, Павло просто підкинув цю ідею сестрі, та одразу вхопилася за неї, а з боку батьків жодних заперечень не виникло. Решта було вже справою техніки. Всюдисущий Сергій Іванов на прізвисько Вейдер подбав про те, щоб інтернат Естер потрапив до списку тих, які мала відвідати принцеса, а далі все сталося саме собою, і Павлові навіть не довелося втручатися, щоб схилити сестру до потрібного рішення. Зовнішність Естер, її товариськість і гострий розум справили на цісарівну гарне враження, і вона сама, без братових підказок, зупинила на ній свій вибір.
А вже в четвер почалися обережні контакти цісаревича з нашою розвідкою. Як ми й очікували, він одразу дав зрозуміти, що не має наміру танцювати під нашу дудку, а згоден співробітничати лише на рівних. Відчуваючи за собою значну підтримку з боку молодіжної орґанізації, що примудрилася обплутати своїми тенетами всю Новоросію і навіть встановити контроль над царською охранкою, Павло цілком міг дозволити собі диктувати нам умови, а в нас не залишалося іншого виходу, як визнати за ним це право. Крім нього, ми більше не мали на кого робити ставку — він був єдиним сином царя. Сам цар, його батько, виявився слабкою людиною, цілковито заляканою альвами, а дядько був ще гірший — він відверто лобіював інтереси потужної фінансово-промислової ґрупи, яка з потрухом продалась чужинцям. Розраховувати ж на те, що народ, який віками звик жити під царською владою, радо вітатиме повалення монархії, було б щонайменше наївно.
Час ішов своїм трибом. Перемовини нашого командування з принцом Павлом просувалися успішно, а його соратники, судячи з їхньої поведінки, ні про що не здогадувалися. Вони повірили, що цісаревич закохався в Естер, і, треба сказати, мали для цього всі підстави, оскільки між молодими людьми справді зав’язався роман, чутки про який швидко поширилися за межі палацу й незабаром облетіли всю планету. Здебільшого народ поставився до них зі спокійним розумінням і легкою іронією — у свої неповні вісімнадцять Павло вже зажив слави досить велелюбного хлопця, а його пристрасть до руденьких дівчат була загальновідома. Щоправда, деякі особливо правовірні або ревно православні громадяни Новоросії були незадоволені тим, що новою пасією їхнього наслідного принца стала єврейка, але таких, на щастя, було дуже мало.
А в Рашелі з цього приводу склалася цілком певна думка, яку вона не забарилася повідомити мені, щойно їй стало відомо про стосунки між Павлом і Естер.