— Адмірал Дюбарі клятий звідник! — сказала донька. — Він від самого початку це планував. Тільки не кажи, що ти нічого не знав. Певна річ, знав. Ще б пак — таке прикриття! А на почуття бідолашної Естер усім начхати.
— Але, сонечко, — збентежено заперечив я, — ніхто ж її не примушував. Вона сама, з власної ініціативи…
— Ні, з почуття обов’язку! Вона не дурна, вона відразу зрозуміла, чого від неї вимагають.
— Чому ти так думаєш? А раптом Естер закохалася в нього? Ось ти… — Я на секунду зам’явся. — Тобі ж подобається Олег Рахманов. Подобається не тому, що тобі доручили з ним працювати, а просто подобається. І ти проводиш з ним багато часу зовсім не через почуття обов’язку.
— Ну, припустімо. — Рашель зухвало глянула мені в очі. — Але я не поспішаю лягати з ним у ліжко. Хоча дехто, не називатиму імен, переконливо радив мені бути поступливішою.
Донька вийшла з кімнати, гучно грюкнувши дверима. Мені неважко було здогадатися, ким був той „дехто“, і я твердо вирішив нам’яти цьому нахабному хлопчиськові вуха. Після виконання завдання, звісно, коли він уже не буде моїм підлеглим…
А під кінець п’ятого тижня нашого перебування на Новоросії я отримав звістку, що на планету повернувся альв Григорій Шелестов.
23
Наша зустріч відбулася на тому самому місці, що й попередня. Альв посадовив свій двомісний флаєр на порожню стоянку біля безлюдної алеї, я заліз до салону й сів у вільне пасажирське крісло. Ми привіталися.
— Я з’ясував те, про що ти просив, Стефане, — відразу перейшов до справи Шелестов. — Ваші керівники мали рацію: ми не винаходили кваркових бомб, а отримали їх від людей.
У його голосі мені вчулися дивні нотки — чи то полегшення від того, що все минулося, чи то жаль, що альви виявилися нездатними повторити наше відкриття. Найпевніше, обох цих почуттів було порівну.
— Ти сказав „бомби“, — зауважив я. — Це означає, що вам дали вже готову зброю, а не технолоґію?
— Чиста правда, — підтвердив мій співрозмовник. — Три повністю змонтовані пристрої з докладною інструкцією щодо їхнього застосування. Один із них було випробувано в зоряному кластері IC 4499. Другий наші вчені намагалися розібрати, щоб вивчити його конструкцію. Нас, звичайно, попередили, що цього робити не можна, поставили до відома, що в такому разі бомба вибухне, але наш уряд вирішив ризикнути. У результаті стався термоядерний вибух, ми втратили весь персонал тимчасової дослідницької бази — кілька десятків висококласних науковців та інженерів, а також близько двох тисяч технічних працівників і військових.
— Де це сталося?
— В одній ізольованій від Ґалактичної Спіралі системі. Подвійна зоря без власної назви, лише з каталожним номером. Я не можу продиктувати його по пам’яті, але в мене все записано. — Альв поплескав по своїй нагрудній кишені, проте нічого звідти не дістав. — Доля останньої бомби вам добре відома. Варто ще додати, що скинув її на сонце Джейхани флот-надполковник Жорже Перейра Душ Сантуш, тепер уже ґенерал-капітан третього ранґу, Герой Альвійської Федерації.
— Від кого ви отримали запали? Коли це було?
— Чотирнадцять стандартних місяців тому. Точніше, двадцять п’ятого липня минулого року. За кілька днів до того в систему Бетельгейзе прорвався один із ваших розвідників і передав зашифроване нашим секретним урядовим кодом повідомлення. Його текст у мене теж є. — Альв знову ляснув долонею по нагрудній кишені. — Там зазначалося, що деякі люди готові надати альвам таємну допомогу у війні проти ґаббарів. Саме так і було сформульовано: „деякі люди“. Якщо ми згодні, нам пропонували зустрітися в локальному просторі 371-ї Ліри для передачі зброї. Наше командування вирішило, що це якась провокація, проте направило до призначеного місця зустрічі дві добре оснащені бриґади. Одна з них увійшла до вказаної системи, а друга розташувалася в дром-зоні сусідньої зорі, готова будь-якої миті здійснити перехід по каналу першого роду. Коли з’явився ваш корабель — він ішов без позивних і не мав жодного бортового маркування, — наші спробували його захопити. У відповідь він відкрив шквальний вогонь з електромаґнітних гармат і за якихось чверть години знищив майже всю бриґаду.
— З електромаґнітних гармат?! — здивувався я. — Але ж вони застосовуються виключно проти катерів і легких, слабо захищених винищувачів.
— Тільки не з тих, якими був озброєний ваш корабель. Вони ґенерували ЕМІ[6] такої небаченої потужності, що її не витримував жоден захист. Миттєво виходила з ладу вся бортова електроніка, екіпажі гинули від інтенсивної дії ультракоротких хвиль, а згодом вибухали реактори. Один людський корабель, і не якийсь там лінкор чи бойова станція, а звичайний легкий крейсер без особливих зусиль знищив цілу бриґаду. Якщо чесно, я не розумію, чому ви, володіючи такою зброєю, досі не звільнили Новоросію й інші свої планети.