- Заспокойся, хлопче! - радист простягнув пiдлiтковi кухоль води, посадовив на стiлець. - Який дирижабль? Яку бомбу?
- Ну, розумiєте... На галявинi, бiля Ведмежого струмка... Ми з Колею Рибаковим iшли з Гаврилової падi, коли це раптом...
Сяк-так, похапцем, Вася Лисичкiн розповiв про їхню пригоду. Що сталося з Колею - вiн не знав, однак висловив припущення, що той, мабуть, пробрався в дирижабль i саме звiдти надiслав свою тривожну радiограму.
Вислухавши хлопця, радист негайно зв'язався з прикордонною заставою. Звiдти повiдомили, що буде вжито всiх потрiбних заходiв. По Васю Лисичкiна послано всюдихiд.
Стривожений радист не вiдходив вiд радiостанцiї, але Коля Рибаков бiльш не озивався.
?
А Колi Рибакову в цi хвилини вже було не до передач. В одну з пауз, саме коли хлопцевi примчалося, що йому хтось вiдповiдає, вiн з жахом помiтив, як швидко вiдчинилися дверi i до примiщення зайшли японець та льотчик. Вигляд у обох був стурбований, вони про щось сперечалися, жестикулювали. I оця їхня заклопотанiсть, - а насамперед, звичайно, те, що нiхто не припускався й гадки про присутнiсть на дирижаблi стороннiх, врятували Колю. Вiн хутенько вимкнув радiостанцiю, вислизнув з кабiни, а потiм - пiд всюдихiд; поза стосами мiшкiв та штабелями ящикiв поплазував до виходу з складу. Дверi лишились незачиненими, отож Коля, вигодивши слушну мить, i шугнув у них.
Вiн опинився в невеликому залi, од якого в три боки пролягли невисокi коридори. Якраз проти дверей були металевi гвинтовi сходи.
Мабуть, як i кожен би на його мiсцi, хлопець помчав сходами вгору. Вiн проминув такий же зал на наступному поверсi, потiм ще один i, нарештi, коли сходи скiнчилися, вибрався через дверцята до величезного примiщення, поснованого ажурними конструкцiями. Залiз у затишний куточок. Зiтхнув вiльнiше.
Було цiлком ясно, що злочинцi вже спохватилися за картою. Вони обнишпорять увесь вертолiт, увесь склад. Хай шукають! А карту треба знищити. Сiрникiв немає, та це, мабуть, i добре, бо невiдомо, яким газом наповнено дирижабль. Можна ж порiзати її на сiчку та й розвiяти геть!
Коля полiз до кишенi штанiв - i стурбовано цмокнув язиком: ножа не було. Де вiн його загубив? Коли? Добре, якщо там, на землi. А якщо тут?
Тепер у нього єдине знаряддя i єдина зброя - викрутка, захоплена у вертольотi,- велика, хороша викрутка. Що ж, краще, анiж нiчого. А карту можна буде знищити й пiзнiше, - хто знає, а раптом нашi лiтаки примусять оцей дирижабль знизитись? Тодi карта буде проти злочинцiв ой яким речовим доказом!
Коля прислухався. Нi, двигуни дирижабля гудуть так само монотонно й невпинно. Скiльки триває цей полiт? Уже, мабуть, з годину. А коли так... Коли так, то це значить, що вiн уже летить над Японiєю або навiть над Тихим океаном...
Хлопцевi стало моторошно. Отже, всi його зусилля пiшли на марне. Нiхто не почув його заклику, а Васько Лисичкiн не встиг добiгти до застави вчасно.
I знову перед Колею постало страшне питання: що робити? Як перешкодити здiйсненню неймовiрного злочину?
Зацькованим звiрятком вiн сидiв у своєму закапелковi i сумно обводив поглядом величезне, тьмяно освiтлене примiщення. Нiколи досi Коля Рибаков не бачив дирижабля. Але читав про оцi повiтрянi крейсери чимало: останнiм часом дирижаблебудуванню в Радянському Союзi почали придiляти велику увагу. Корабель, на який потрапив Коля, був суцiльнометалевий, отже, гелiй чи водень, якi дають пiдйомну силу, мiстяться в окремих вiдсiках. То, може, вдасться продовбати стiнку такого вiдсiку та випустити весь газ? Але яку завбiльшки дiрку для цього треба зробити!
Хлопець помiтив: ажурнi конструкцiї, прип'ятi до стiн у цьому вузькому, довжелезному примiщеннi, яке, мабуть, пролягло з кiнця в кiнець дирижабля, хоч i повiльно, але безперервно рухалися. То виходить, що оцi гладесенькi металевi стiни i є оболонками газових камер? Що ж - можливо: саме таким чином можна змiнювати обсяг газу, а отже, i його пiдйомну силу.
Коля присунувся до стiнки ближче, постукав по нiй пальцями. Глухо загуло, як з порожньої бочки. Тодi вiн натиснув на стiнку лезом викрутки. Метал легко прогнувся, - певно, товщина його була незначна,- але одразу ж випростався. Коля вдарив по ньому викруткою - раз, другий i - з усiєї сили третiй. Та тiльки де там - анi подряпинки!
- Кепсько! - прошепотiв хлопець. Вiн уже почав усвiдомлювати, що навряд чи зумiє пошкодити дирижабль, але ще не хотiв визнати цього, тому вирiшив продовжувати свої мандри нутрощами повiтряного корабля, шукаючи його вразливого мiсця.
?
Якби Коля Рибаков подався не гвинтовими сходами, а заховався б у закутку пiд ними, - та ще, додамо, якби вiн вивчав англiйську мову сумлiннiше, - вiн почув би зараз таке, що у нього аж подих перехопило б.
Японець i чоловiк у формi радянського майора-льотчика вийшли з складу пригнiченi й стурбованi. Замкнули дверi. Зупинились. Майор витяг з кишенi маленький нiж, покрутив його в руках, прочитав викарбуваний на ньому напис: "Коля Р. 6-А кл". Запитав англiйською мовою:
- Мiстер Судзукi, так це точно не ваш нiж?
- Та звичайно ж, нi, - вiдповiв той обурено.
- Тодi лишається припустити, що хтось пробрався у вертолiт.
- Як?.. Коли?.. В тайзi?
- Мабуть, там. Але мене непокоїть, що нiж лежав не в кабiнi, а на пiдлозi.
- Тобто ви гадаєте, що злочинець проникнув сюди? То куди ж вiн подiвся з замкненого складу?
- А хiба ви не пам'ятаєте, що ми, нiчого не пiдозрюючи, лишили дверi вiдчиненими? - майор провiв очима по гвинтових сходах, почухав потилицю.
З-за рогу лiвого коридора виткнувся й швиденько попростував до цих двох пiдстаркуватий чоловiк у цивiльному.
- Ну, як? - занепокоєно запитав вiн англiйською мовою.
- Немає, - розвiв руками японець.
- Зле... Дуже зле... - похитав головою старий. - Якщо бомбу не зiрвати сьогоднi, на наших мрiях доведеться надовго поставити хрест. Коли ще складуться такi сприятливi обставини?
- Але ж Центр уже передав координати критичної точки? - запитав майор
- Критичної точки? - незадоволено повторив старий. - Всього лиш району провокацiї, скажiть точнiше. Критичну точку нам треба уточнити на мiсцi, а як ви це зробите без карти прогнозiв?.. Коли б ви, мiстер Судзукi, похопилися б хоч на годину ранiше! А тепер до Нагасакi понад п'ятсот кiлометрiв!.. Та й чи встигне Центр зняти ще одну копiю з карти прогнозiв?
Японець винувато знизав плечима. А майор простягнув старому знайдений кишеньковий нiж:
- Лежав бiля вертольота. Мабуть, самi того не знаючи, ми захопили на дирижабль незваного гостя, - когось iз хлопчакiв, що завжди сунуть носа куди не слiд. Гадаю, карта в нього.
- Так чого ж ви гайнуєте час? - розгнiвався старий. - Треба негайно оголосити тривогу, обшукати всi закапелки.
- Я вже доповiв командировi телефоном, - сухо вiдповiв майор.
- А, то пробачте.
Всi троє рушили коридором лiворуч, спустилися гвинтовими сходами на кiлька поверхiв униз, в гондолу дирижабля. Старий та японець попростували до рубки управлiння, а майор звернув у апаратну. Це було велике примiщення, стiни якого майже суцiльно вкривали хитромудрi перемикачi, мерехтливi iндикаторнi лампочки, численнi шкали приладiв. Перед великим телевiзiйним екраном в крiслах сидiли двоє в формi радянських вiйськових льотчикiв полковник i лейтенант. Полковник, зачувши кроки, обернувся, запитливо глянув на майора. Той простягнув йому знайдений нiж, став за його спиною, поглядаючи на екран.
У кадрi, безперервно змiнюючись, проходили зображення рiзних закуткiв дирижабля. Лейтенант клацав перемикачем, пiдкручував ручки - i разом з тим керованi на вiдстанi телевiзiйнi передавачi обмацували кожен закапелок. Але на екранi не було видно жодної живої iстоти - тiльки машини, коридори, ажурнi конструкцiї.
Та ось на одному з кадрiв щось ворухнулось. Лейтенант сфокусував зображення точнiше, посилив збiльшення.
- Вiн! - сухо сказав майор.
Ще не можна було розрiзнити, хто це та що вiн робить. Невiдомий вовтузився перед замкненими дверцятами, орудуючи якимсь iнструментом.
Полковник натиснув на кнопку, притяг до себе висувний мiкрофон, сказав неголосно:
- Команда, увага!.. На кораблi - стороннiй!.. П'ятий вiдсiк, шостий горизонт!..