І все-таки це буде титанічна праця — ось так літати до зірок.
Я пригадую наївну фантастику. Автомати ведуть корабель… Екіпаж мирно дрімає в анабіозних ваннах; нехай швидше минає час… Повільно збігають марні роки… Повітряна куля на дві тисячі персон!
Все буде інакше.
Щоденна праця у стрімкому темпі, щоб не відстати від земного часу, щоб засвоїти і використати нові знання. Ось чому машина нагадала про гіпнопедію: потрібний максимум нових знань за хвилини. Скоріше всього це буде навіть не гіпнопедія. Звісно, не гіпнопедія: тут необхідні якісь ще не відкриті засоби навчання. І не лише навчання, а й взагалі засвоєння одержаної з Землі найрізноманітнішої інформації. Ці засоби повинні створити для космонавтів “ефект присутності”, якомога повніше зв’язати їх із мінливою Землею.
Дивовижний буде політ! Тепер навіть важко уявити.
Рік за роком перебудова корабля. Перебудова дослідницького обладнання. Короткі години відпочинку. Сеанси “телесну” (сьогодні ще нема відповідного терміна), коли за кілька хвилин людина переживає земний тиждень з його подіями, враженнями, новими знаннями…
Матеріали, зібрані на чужих планетах, не лежатимуть мертвим вантажем: постійно оновлювані знання забезпечать ланцюгову реакцію досліджень.
І коли такий корабель повернеться на Землю, здійснені екіпажем відкриття не виявляться застарілими. Вони будуть на рівні нового часу.
— Ось, бачиш, — Антена показує штамп на лівому задньому копитці ослика. — Артикул 2908, ціна 32 копійки. Без сумніву, ослик Іа мусить мати похмурий вигляд, але художня рада вирішила, що це зайве.
— Переходь до мене. У нас нема худради. Серйозно кажу. Переходь у мою лабораторію.
— Ні. Ну що я там робитиму?
— Та хоча б машини, що змінюються. Візьмеш для початку яку-небудь просту машину і…
— Ні. Я хочу займатися проблемою повернення. Конструкції, що змінюються, — лише частина цієї проблеми. Ти, будь ласка, не ображайся… Поглянь. Ось фронт науки, він посувається вперед, — Антена бере чашки для кави і показує, як це відбувається. — Можна рухатися з цим фронтом. А можна висадитись десантом десь далеко-далеко.
— І давно ти… висадився?
— Ні. Років з шість тому.
— А скільки треба чекати, поки фронт підійде?
Антена здивовано дивиться на мене.
— Не знаю… Яке це має значення?
Я нічого не відповідаю. Мені просто бракує сміливості сказати: “Ти далеко висадився, друже. Надто далеко від сьогоднішнього фронту науки. Мабуть, на відстані цілого життя”.
Антена по-своєму пояснює мою мовчанку і каже, що, звичайно, зроблено поки що мало.
— По суті, це лише краєчок ідеї, — веде далі він. — До повного вирішення проблеми ще дуже далеко. Як від простенького стробоскопа до “Латерни-магіки”. Ось, до речі, ще один приклад: кіно також розпочалося з іграшки, адже стробоскоп був дитячою іграшкою!..
Післязавтра я вилітаю в Прагу. Чому я про це подумав? Ах, так, “Латерна-магіка”. Що ж, на симпозіумі багато роботи, але “Латерну” я, мабуть, ще раз огляну. Я пригадую програму симпозіуму: так, на третій день можна буде викроїти час для “Латерни”.
— Та я ж тобі не доказав, — продовжує Антена. — На худраді мене запитують: “А хіба цей ваш Іа ніколи не був веселий?”. Я відповідаю: “Був. Одного разу він подумав, що у П’ятачка лише ошурки в голові та й ті, очевидно, потрапили туди помилково. Від цієї думки йому стало весело”. Ну, а вони мені кажуть…
Не так легко віднайти ослика. Він у глибині вітрини. Скромний сірий ослик, якого годі порівнювати з блискучими лакованими автомобілями і яскравими пластмасовими кораблями.
Іграшка.
Жаль, що Антена не хоче перейти в мою лабораторію. Жаль. Час одинаків у науці минув.
А, власне, чому?
У першооснові думка цілком правильна, не треба лише доводити її до абсурду. Так, час одинаків минув: у тому розумінні, що Антена не зміг би створити свою машину, не використовуючи праці та ідей інших людей. Наприклад, над підвищенням місткості машинної пам’яті працювали десятки інститутів, вони розробили біоблоки з занесеною туди інформацією, які Антена застосував у своїй машині. Одначе обирати далекі проблеми, шукати їхнього розв’язання доводиться одинцем. Антена має рацію: тут просто ще нічого робити цілому колективу. Це далека розвідка, і нічого (та й неможливо) ходити в неї всією армією.
Ні, час таких одинаків не минув!
Що швидше наступає наука, то важливіша для неї розвідка. Але навіть за найдосконалішої організації науки розвідці буде нелегко. Вона знаходить десять різних шляхів, а наука потім обирає один найкращий…