— Треба було запитати про корабель, — мовив Костя.
— У них нема корабля.
— Тобто?
— Вони повернулися так, як відправляють ці кристали. В кулях.
“Краб” прискорив ходу. Сонце сідало. Тонколиста трава, кущики якої рідкими сірими плямами тулилися на схилах барханів, стала наїжачуватися і згортатися в клубочки Крижане дихання ночі, яка причаїлася за обрієм, обпікало.
Вони були не далі як за два кілометри від ракети, коли в навушниках почули голос Раєва:
— Морєв, Славін, чому не відповідаєте? Негайно повертайтесь на корабель. Одержано радіограму з “Мрії-5”. Вона прибуває завтра. Ви чуєте мене?
— Чуємо, — сказав Морєв, — не хвилюйся.
— Де ви пропадали?
— Були в гостях у марсіян.
— Дурні жарти. Ймовірність існування марсіян…
— Знаємо, — весело перебив Костя, — дорівнює нулю.
— Саме так.
Б. Литвиненко
ЦІЛІ ЧИСЛА
Перед ним на столі лежала пачка бланків спектрограм, купи довідників, таблиць. Складне нагромадження цифр і символів хімічних елементів на бланках не лякало його. Він як фахівець швидко розшифровував будь-які дані й встановлював аналогії.
Обробка потрібних цифр була йому добре відома, і всі питання, що виникали перед ним, звично розкладались по поличках тренованого дослідами мозку.
Іноді в розгадці якоїсь “непомітної дрібниці” й було вирішення всієї проблеми. Йому вже вдалося раз знайти помилку. А ось вдруге…
Цей другий бланк викликав у нього подив. На ньому чітким дівочим почерком було виведено процентний склад хімічних елементів.
Звичайний метод аналізу. На перший погляд нічого особливого немає… Але що це? Результати кількох елементів у цілих числах: залізо 2 відсотки, нікель 5 відсотків… Він підкреслив цифри жирною лінією. Можливо, ці дивні результати треба було б пояснити неуважністю лаборантки, яка провадила випробування, але…
Цей зразок для аналізу доставлено сюди з далеченного світового простору. Він на мить замислився, а потім рішуче запротестував.
“Ні, такого сплаву не може бути!”. Безперечно, тут наплутала Ліда — лаборантка з чудернацькою зачіскою. Вона студентка художнього інституту, готує себе для мистецтва. У його відсутність їй доручили визначити “за інструкцією” наявність елементів у цьому шматочку метеорита. Вона, мабуть, немало попсувала коштовного матеріалу — навряд чи залишилась достатня кількість, щоб перевірити.
“Треба обов’язково перевірити самому числові дані”, — подумав він і поставив на бланку жирний знак запитання. Потім рвучко відчинив двері кабінету й вийшов у лабораторію.
Тут панувала звичайна метушня, що буває перед закінченням робочого дня. Один дописував звіт, інший, знявши з установки електропіч, обдував її вентилятором, а Ліда, не звертаючи ні на кого уваги, щось шукала в сумочці. Він поморщився, повагався якусь мить, а потім рішуче пішов уперед.
— Лідо, я без вас не берусь відгадувати цей ребус, — простяг він їй бланк, намагаючись не дивитися на її пальці, що поспіхом перебирали речі в сумочці. Вона, ніби обпікшись, висмикнула руку й квапливо схопила протягнутий бланк, прагнучи, мабуть, якомога швидше покінчити справу, що виникла раптово, “з волі начальства”.
— Хоч ви працюєте у нас п’ятий день, але повинні правильно записувати дані приладів, — невдоволено зауважив він.
— Я записувала їх правильно!
— Дозвольте, чудес у природі не буває: в метеоритну речовину може входити 2,15 відсотка заліза, нікелю 5,00 відсотків, але аж ніяк не 2 і не 5, як ви написали на цьому бланку.
Він підвів очі від папірця спектрограми, глянув на біляву дівчину, в якій усе: манера триматися, погляд, брошка, плаття — свідчило про те, що вона недавно з студентської лави. На обличчі протест, який буває в учня, коли до нього даремно прискіпується педагог.
— Крім того, якщо ви вже ставите 5 відсотків, то повинні знати, що пишеться три знаки! — Він розмашно вивів 5,00 і підкреслив. — Адже прилад здатний показувати більше одного знака.
Він нервував і гнівався недаремно. Справа в тому, що до хімічних аналізів у лабораторії ставилися дещо неуважно. Всі методики були розроблені, аналізи наперед відомі, і от вважають за можливе переводити досвідчених лаборантів в інші лабораторії, а замість них присилають кого заманеться.
— Хіба я винна, що квантометр показав такі цифри, — капризно відповіла Ліда.
Він на мить онімів, здивований нелогічністю її слів.
Вона ображено натиснула на кнопку квантометра, і полум’я вольтової дуги в’їлось у грудочку метеорита, випаровуючи його.