Ліда останніми штрихами закінчила портрет.
— Все стало ясно, Лідо, — промовив він тоном, в якому вже не було й тіні офіційності.
Отож все геніальне — просте. Послати такий зразок-метеорит було дійсно зразком геніальної простоти тих. Адже який завгодно запис, зроблений яким завгодно приладом, міг би зіпсуватися, згоріти, і по рештках навряд чи можна було б щось відтворити.
А так фізичні властивості речовини стали мовою Всесвіту, а таблиця елементів з її співвідношеннями в цілих числах була вдячним матеріалом для передачі інформації між зірками.
За кілька днів він уже писав статтю для астрономічного журналу. Там розповідалося про зовсім новий метод вивчення метеорита з послідовністю елементів, даних у цілих числах. У заголовку статті вперше стояло прізвище лаборантки. Лаборантки-художниці, яку всі називали просто Лідою.
В. Михайлов
ДОДАТОК ДО ОСОБЛИВОГО СТАТУТУ
— Вони повертаються, Дане! Ти чуєш, вони повертаються!
Амей був ладен пуститись навприсядки, кинутись на шию Командора, пройтись колесом по штурманській зорельота або втнути ще якусь дурницю від радощів. Та незворушне лице Командора ще більше загострилось. Руки вп’ялись у бильця крісла з такою силою, наче це була горлянка ворога. У погляді заголубіла сталь. Але це не витверезило Амея.
— Яка щаслива планета, Дане! Ні, дійсно, щаслива. Принаймні для нас.
— Ти так гадаєш? — голос Командора холодним металом різонув вуха. Такого ще не було. Амей трохи збентежився.
— Але ж послухай, Дане, — почав він, — ні, справді, розсуди сам: коли стався обвал тоді, у горах, ми всі були впевнені, що Археолог загинув. Скільки ми мало не гризли те кляте каміння, щоб дістатись тіла, а він з’явився сам, живий. Виявилося, що перша з брил, найбільша, впала так щасливо, що утворила над ним ніби стелю. Інші були страшні тільки для нас. Кілька вм’ятин на скафандрі та легкий переляк — усе, що дісталося Археологу. А Майя? Ти пам’ятаєш, якою ми знайшли її? Нерухома, посиніла з розірваним скафандром, — вона здавалась мертвішою за той уламок скелі, що став приводом нещастя. А вона тільки знепритомніла. Звичайно, вона хвора і нині — хвороба була дуже важка, але все вже позаду. Майя видужує, Дане! І тепер ці троє. Вже годину вони мовчать. Півгодини тому за нашими розрахунками у них скінчився кисень. Значить, все, так? Але поглянь на екран — вони повертаються. Повзуть. Ми бачимо їх! Археолог на самохідці мчить їм назустріч. Через п’ятнадцять хвилин…
— Повернути! — зірвався раптом з місця Командор.
— Повернути? Кого повернути? — Амей розгублено. — Що ти верзеш, Дане?
— Ні, нічого, вибач…
Командор важко опустився в крісло і наче закляк. Повисла гнітюча тиша. Нарешті він озвався:
— Коли виїхав Археолог?
— Вісім, ні, вже дев’ять з половиною хвилин тому. Він їх перший побачив.
— Так…
— Ні, Дане, я не розумію тебе. Ти наче не радий, що вони живі. У тебе такий вигляд!.. Все ж скінчилось якнайкраще, незважаючи на всі знегоди. Скільки знахідок, скільки відповідей ми привеземо на Землю! Після цих відповідей у вчених потроїться запитань, слово честі! І жаль тільки, що планета зовсім мертва…
— Ти так гадаєш? — знову озвався Дан і підвівся. — А тепер послухай мене. По-перше, де Майя?
— У госпіталі, хіба ти не знаєш.
— Добре. Блокуй штурманську. Вищий захист. Щоб нічого ніякими шляхами не долинуло сюди і, особливо, не вийшло звідси.
— Будь ласка, Дане. Але навіщо?
— Виконуй! Так… а тепер сідай.
Командор зробив кілька кроків по кімнаті, ніби ще вагаючись. Зупинився.
— Отже, Амею, тепер я прокоментую наші удачі. — Слова падали важко, наче через силу. — Почнемо з Археолога… Все, що з ним скоїлося, розповів він. Ми тільки бачили, що його накрило обвалом. Приймай на віру. Що це, по-твоєму?