Боббі зварив каву, вони стомлено присіли до журнального столика, відчуваючи, як запашна рідина відновлює бадьорість, дає ясність думкам. Боббі промовив:
— Отже, народжується ще одна сенсація. І яка!
Картней заперечливо похитав головою. Вуд здивувався:
— Чому?
— Боббі, не забувай: ми з Крісом — давні щирі друзі, — відповів Том. — Розумієш, друзі! Ми з тобою розкрили його таємницю. Між іншим, це можна було зробити й простіше. Дати графологам листа, залишеного у Ліннокса, й попросити порівняти його із справжнім почерком Кріса — його зразки у мене є. Але в такому разі нас би могли примусити назвати його ім’я. На це ми не маємо права, друже. Навіть задля найбільшої сенсації. Ми не знаємо, чому Кріс вважав за краще сховатися за прибраним ім’ям. Це його таємниця, яку він, між іншим, обіцяв розкрити лише нам з тобою. Отже, лишається зачекати, доки Кріс не озветься сам. Згоден?
— Звичайно, — не розмірковуючи, відповів Боббі. — Є навіть пропозиція: знищити ці фотокартки, щоб вони ненароком не потрапили на очі комусь із моїх гостей.
— Не треба! — несподівано почувся в кімнаті тихий, але владний голос Кріса Картрайта. — Через добу вони стануть вам у великій пригоді, друзі. Навіщо виготовляти їх удруге?
Розгублені Том і Боббі вирячилися один на одного. Голос Кріса, хоч і не дуже гучний, пролунав зовсім поруч, наче він сидів з ними за одним столиком. Але ж у кімнаті його, далебі, не було! Що за нісенітниця! Невже у них після цих неймовірних подій починається маячня?
— Друзі, вибачте мені й не дивуйтеся, — знову почувся голос Картрайта. — Прислухайтесь до своїх затискачів на краватках. Відтоді, як вони з’явилися у вас, між нами встановився односторонній радіозв’язок: я завжди був у курсі всіх ваших розмов і щомиті міг покликати вас на допомогу.
— І ти все-все чув? — вигукнув Том.
— До єдиного слова. А тепер терміново приїздіть на мою віллу. Мені треба дещо розповісти вам, я ж обіцяв. Боббі, обов’язково візьми свою фотоапаратуру…
Крістофер Картрайт сидів посеред світлої просторої кімнати у зручному кріслі, вкритий грубим теплим пледом, хоча на погоду гріх було скаржитись. Картней і Вуд, переступивши поріг, вражено заклякли на місці. Їх давній друг наче переживав якесь дивне роздвоєння. В його зовнішності ще дуже багато залишалося від Джіма Хікса, але вже владно відновлювалися знайомі м’які риси Картрайта. Приємнішим стало обличчя, чорне волосся подекуди набуло колишнього золотавого відтінку, з’явилися плями сивини. Репортери не знали, що й подумати про свого друга — такий у нього був незвичайний вигляд. Тишу порушив Картрайт:
— Намилувалися? От і добре. Вітаю вас і щиро радію, що почуття давньої дружби не зрадило вам навіть в ім’я… професійної діяльності. Сідай, Томе, ближче, не лякайся. Ти, Боббі, зразу ж зроби з мене знімки у фас і профіль, кожен з кількох точок, це дуже важливо не так для мене, як для вас обох. Вибач, друже, але тобі доведеться трохи попрацювати, знімки необхідно робити щогодини…
Цієї миті до вітальні швидко увійшов засмучений професор Віллі Крейз. Він невесело кивнув журналістам і поклав перед Крісом аркуш паперу. Той пробіг його очима, відзначив:
— Отже, переливання крові і плазми не допомогло. Так я й думав. Очевидно, мені лишається жити трохи менше доби. Шкода. Доведеться терміново викликати нотаріуса.
— Кріс, заради всього святого, що трапилося? — в розпачі вигукнув Картней, підбіг до друга, обійняв його за плечі, вкрай наляканий усім тим, що почув і побачив.
— Зачекай, Томе, зараз я все поясню.
Картрайт попросив служника викликати телефоном адвоката й нотаріуса для складання духівниці. Свідків запрошувати не треба, вони є, хоча деякі пункти духівниці будуть на їхню користь. Наказавши служникові не баритися, Кріс глибоко зітхнув і, намагаючись бути спокійним, промовив:
— А тепер послухайте мою сумну сповідь…
Ви знаєте, що з студентської лави мене цікавили граничні фізичні можливості людини. Спочатку з суто спортивного інтересу: дуже кортіло наблизитися до межі наших рекордних показників, хоча б краєчком ока зазирнути за ті бар’єри, якими відгородила природа свої таємниці. Діставши в спадщину цю чудову віллу, я з головою поринув у досліди. Ніхто не знав, чого я прагну, навіть наш професор, хоча він інколи консультував мене.