- Де ж священне камiння? - запитав я в негра,
- Ось воно, - Квалi вказав на обриви.
- А куди пiдемо шукати слiди?
- Там, - негр вказав уздовж краю обривiв. - Один день дороги. Великий озеро. Там…
Сонце зайшло, i вiдразу настала пiтьма. Над головою засяяли зорi.
- Треба повертатися, - пробурчав Джонсон.
- Трохи почекати, - попросив Хвалi.
Ми присiли на теплому камiннi. Вiтер доносив знизу шелест очерету. Десь далеко пронизливо засмiялась гiєна, i знову стало тихо.
Ми сидiли мовчки, прислухаючись до шелесту очерету.
Нарештi Квалi пiдвiвся.
- Злi духи сьогоднi мовчать, - оголосив вiн, i ми пiшли назад, до вогнищ, якi яскраво освiтлювали табiр.
Вранцi наступного дня Хвалi, я, Джонсон, Персi Вуфф i четверо чорних воїнiв попрямували до священного камiння. Негри були чогось стривоженi. Я чув, як Квалi тихо заспокоював їх.
Незабаром ми опинилися на краю плато. Квалi роздивився i попростував уздовж обривiв на пiвнiчний захiд. Ми мовчки йшли слiдом за ним. Спека ставала все вiдчутнiшою. Пiт заливав обличчя. Я змушений був часто зупинятися i витирати окуляри. Пройшовши кiлька кiлометрiв, ми досягли глибокої розколини, що розсiкала край плато. Хвалi пiрнув у неї, але скоро появився i знаками запропонував iти слiдом за ним. Розколиною ми спустились до пiднiжжя обривiв i побачили входи в печери.
- Тут, - мовив Квалi, вказуючи на печери.
Ми пiдiйшли до однiєї з них. Чорнi воїни боязко озирались навколо.
Я ступив углиб печери. Назустрiч по кам'янистому грунту виповзла велика сiра змiя i зникла в густiй травi. Стiни печери були покритi грубими малюнками, зробленими червоною i жовтою фарбами.
Тут були зображенi буйволи, жирафи, слони та iншi дикi тварини i сцени полювання. Рiзний стан малюнкiв свiдчив, що вони були виконанi в рiзний час.
- Цi малюнки, мабуть, зробленi дуже давно, - сказав я. - Вони могли бути створенi двадцять п'ять - тридцять тисяч рокiв тому.
- Цi малюнки зробленi недавно, - заперечив Квалi, - Це зробили воїни нашого племенi. Ось малюнок мiй батько. - Вiн вказав на якiсь зображення в кутку печери.
Я пiдiйшов ближче. На вапняковiй стiнi червоною фарбою були намальованi незвичайнi тварини, їх було три: двi бiльших, одна менша. На малюнку вони бiгли. У них були тiла слонiв, хвости крокодилiв i довгi тонкi шиї з маленькими головами. Вздовж спин стирчали великi гострi зубцi. Сумнiвiв бути не могло - художник зобразив динозаврiв.
- Ну, як? - запитав я Джонсона.
- Хитре дiло, - пробурчав мисливець, уважно розглядаючи малюнок. - А звiдки ти знаєш, що це малював твiй батько?
Квалi щось вiдповiв мiсцевою говiркою.
- Каже, що батько сам показав йому цей малюнок, коли його посвячували у воїни, - пояснив Джонсон.
- Як би не було, - сказав я, - малюнок доводить iснування динозаврiв у центрi Африки в недалекому минулому. Навiть якщо…
Я не доказав. Дивний звук почувся з боку болiт. Тiєї ж митi чорнi воїни з зойками кинулись у печеру.
- Злi духи болiт, - крикнув Квалi.
- Тихо! - наказав я.
Настала тиша. I ось знову звiдкись долинув той же звук. Вiрнiше, це були звуки, якiсь незвичайнi, загадковi звуки. Вони нагадували водночас шипiння i свист, якi, поступово затихаючи, раптово змiнювалися чи то кваканням, чи то нявчанням. В них чулись загроза i ненаситна слiпа лють. Зненацька звуки обiрвалися, i над болотами запанувала тиша. Я подивився на негрiв. їхнi губи тремтiли, очi злякано округлились.
- Що це могло бути? - спитав я Джонсона,
Вiн здвигнув плечима:
- Нiколи не чув нiчого подiбного.
- Це злi духи болiт, - хрипко проказав Квалi. - Тiльки навiщо вони розмовляй вранцi? Може сердяться, що ми прийшов…
- Бачив хто-небудь цих злих духiв? - поцiкавився я,
- Злий дух бачити не можна. Хто бачив - зразу вмирай…
- А може, так кричать цi звiрi? - запитав я, вказуючи на динозаврiв, намальованих на стiнi.
- Нi… Вони так робить, - Квалi розтягнув губи i зашипiв.
- Як змiя?
- Нi. Змiя тихо… Цi дуже голосно.
- Може, то був голос iншого динозавра - хижака, - зауважив я, звертаючись до Джонсона.
- На зразок вашого тиранозавра? Можливо, й так. Я вийняв з ранця фотографiю тиранозавра i простягнув Квалi.
- Ти не чув про такого звiра?
Негр обережно взяв знiмок, довго роздивлявся, потiм повернув:
- Квалi не бачив такий… не чув.
Ми пробули бiля священного камiння до вечора. -Жодного звуку не долинало бiльше з боку болiт. Ми з Квалi лазили по печерах, полохаючи змiй, що ховалися там вiд спеки. Стiни бiльшостi печер були помережанi малюнками. Однак художники зобразили на них звичайних тварин Африки. Малюнок батька Квалi був єдиним,