Переді мною стояв Персі. Його права рука була обмотана рушником.
— Я змушений був повернутися, — сказав він. — Мене вкусила змія. Допоможіть мені.
Я швидко підвівся. В цю мить страшенний удар в щелепи збив мене з ніг, і я знепритомнів.
Коли я прийшов до пам’яті, то відчув, що не можу поворухнутися. Я лежав зв’язаний на своєму ліжку. Персі сидів за столом. Біля пляшки віскі лежав мій пістолет.
Помітивши, що я опритомнів, Персі важко встав і підійшов до мене.
— Професорові краще? А я вже боявся, що удар був занадто сильний.
— Що це все значить? — прошепотів я.
— Я вважав, що ви догадливіші, — Персі тихо засміявся. — Мисливець за динозаврами!..
— Н’Кора, до мене! — крикнув я.
— Не шуміти, — прошипів Персі і засунув мені в рот якусь ганчірку.
Однак чорний воїн почув мій голос і появився біля входу в намет.
Персі щось крикнув йому місцевою говіркою. Я й не підозрівав, що цей негідник знав мову банту.
Негр дивився здивовано то на Персі, то на мене. Потім він повернувся і вибіг кудись.
Персі не поспішаючи взяв зі столу пістолет і вистрілив. Негр упав у траву.
— Ви самі винні, професоре, — сказав Персі, вириваючи в мене з рота ганчірку. — Його я вбивати не збирався. Втім, добре, що це довелося зробити з вашого пістолета.
— Нелюд! — вигукнув я. — Чого тобі треба?
— Я заробляю свої п’ятдесят тисяч доларів, — м’яко відповів Персі. — Я міг би просто покінчити з вами. Наприклад, штовхнути в яму до ящера. Непогана думка, правда? — в його очах засвітились червонуваті іскри. — Але я людина гуманна. Я хотів, щоб ви переконались у своїй дурості, містере Турський, перед тим як відправитесь туди, де ми всі будемо…
Я мовчав, шукаючи виходу. В таборі нас тільки двоє. Джонсон за двадцять кілометрів, та й хто знає, чи не була його записка пасткою?.. Невже я приречений?..
— Одначе, ви змінилися на обличчі, професоре, — знову зазвучав вкрадливий голос Персі. — Що ж, справді, на допомогу до вас ніхто не прийде. Ця стара мавпа Джонсон надто дурний і… порядний. Коли я обережно натякнув йому в Бумба… О, як він визвірився на мене… Я ледве заспокоїв його. От Річардс був діловою людиною. Правда, він хотів надто багато. За вас, професоре, містер Бейз заплатить мені лише п’ятдесят тисяч доларів, — Персі зітхнув, — і майже сто тисяч чистого прибутку. А цей нахаба Річардс хотів сто тисяч. Хіба чех дорожчий від поляка? Хе, хе! Ви ж і не підозріваєте, як Річардс роздобув знімок ящера… Багато вас було — мисливців за динозаврами!..
— Мені все відомо! — вигукнув я. — Чех убитий Річардсом за кілька метрів звідси. А тебе, бандюго, заарештують в першому ж місті, в якому ти появишся…
Персі нахмурився.
— А ви, справді, пронюхали дещо. Але щодо мене — брехня. Персі Вуфф працює чисто. Містер Бейз знав, кому доручити цю справу. Крім усього, я везучий. Лев полегшив мені роботу. Він тільки поспішив. Якби не лев, Річардс умер би трохи пізніше… Він хотів надто багато. А ви, ви хотіли написати товсту книгу… Хе, хе, з кольоровими ілюстраціями. Між іншим, професоре, ваш підпис під статтею вже вміщено в траурну рамку. Я зробив власноручну приписку. І в конверті, який ви дали Н’Кора, вже лежить мій лист, з просьбою перевести мої п’ятдесят тисяч на банк у Кейптауні.
— Кат, ти убив і Н’Кора!
— Професоре, ви надто поганої думки про мене. Н’Кора зараз, — він глянув на ручний годинник, — Н’Кора вже трясеться на вілісі. Я віддав йому всю кореспонденцію. Це чудовий хлопець. Він здохне, але доставить її в цілості на пошту. А як він любить вас! Він стрибав од радості, коли я сказав, що повертаюсь допомогти вам, а він поїде в Бумба сам… І Квалі вас любить… Але цьому Квалі я відплачу. В Конго не люблять негрів з карабінами. Недовго йому прогулюватись по джунглях…
Персі продовжував патякати.
Раптом я згадав, що в задній кишені штанів у мене лежить складений ніж. Руки мої були скручені за спиною, але пальці залишались вільними. Я почав перебирати ними і дотягнувся до задньої кишені. Зачепивши ніж пальцем, я затиснув його в долоні. Тепер треба було відкрити лезо. Це виявилось нескладним. Персі потягнувся до пляшки і налив віскі.
Я вже не чув, що він бубонів. Думав лише про вірьовку, що стягувала руки. Чи вдасться її перерізати? Нарешті, вона ослабла. Кисті руки були звільнені. Я поворухнув ліктями і відчув, що руки вільні. Але мої ноги були міцно скручені, і я не міг розраховувати одним стрибком опинитися біля столу, де лежав пістолет. Треба було чекати, щоб Персі відвернувся. Та він обірвав на півслові своє базікання й поспішно ступив до мене.