В таборі залунали захоплені вигуки.
До мене підійшов Джонсон. Очі його сяяли.
— Антилопу я підстрелив біля самісінького табору. Далі на плато пасуться зебри і жирафи. Вони навіть не злякались пострілу. Рай для мисливців. Якщо так піде далі, то ви й свою тварюку, чого доброго, зможете зустріти.
— Скажіть, Річардс бував у цих місцях?
Джонсон відвів очі.
— Хто його знає… Мабуть, ні.
— Ви кажете не дуже впевнено.
— Та що я — нянька Річардсу? — скипів раптом Джонсон. — Звідки я знаю, де він був, а де не був… В останній рік він частіше їздив сам.
— А десять місяців тому?
— Я вже сказав, що не знаю. Нічого не знаю!.. — Його голос зірвався на крик.
Він почав набивати люльку. Пальці його тремтіли. Я подумав, що за дивною поведінкою старого мисливця щось крилось. Але що?..
Я підізвав Квалі.
— Завтра будемо відпочивати на цьому плато. Потім поїдемо далі. Куди Квалі поведе нас тепер?
— Табір буде тут багато день, — відповів Квалі. — Далі дорога машин нема. Ідем, покажу…
— Пішли подивимось, Джек, — запросив я старого мисливця.
Джонсон взяв свого штуцера і мовчки пішов слідом за нами.
Неяскравий оранжевий диск примушував мружити очі. Ми пройшли біля кілометра. Несподівано трав’яний покрив закінчився, і ми опинилися на краю вапнякового плато.
Скелястий схил круто обривався до просторої плоскої низовини. Вона тяглася аж до обрію, затягнутого серпанком. Спочатку мені здалося, що це савани, але, придивившись, я зрозумів, що внизу на багато десятків, а може, й на сотні кілометрів розкинулися величезні болота.
— Де ж священне каміння? — запитав я в негра.
— Ось воно, — Квалі вказав на обриви.
— А куди підемо шукати сліди?
— Там, — негр вказав уздовж краю обривів. — Один день дороги. Великий озеро. Там…
Сонце зайшло, і відразу настала пітьма. Над головою засяяли зорі.
— Треба повертатися, — пробурчав Джонсон.
— Трохи почекати, — попросив Квалі.
Ми присіли на теплому камінні. Вітер доносив знизу шелест очерету. Десь далеко пронизливо засміялась гієна, і знову стало тихо.
Ми сиділи мовчки, прислухаючись до шелесту очерету.
Нарешті Квалі підвівся.
— Злі духи сьогодні мовчать, — оголосив він, і ми пішли назад, до вогнищ, які яскраво освітлювали табір.
Вранці наступного дня Квалі, я, Джонсон, Персі Вуфф і четверо чорних воїнів попрямували до священного каміння. Негри були чогось стривожені. Я чув, як Квалі тихо заспокоював їх.
Незабаром ми опинилися на краю плато. Квалі роздивився і попростував уздовж обривів на північний захід. Ми мовчки йшли слідом за ним. Спека ставала все відчутнішою. Піт заливав обличчя. Я змушений був часто зупинятися і витирати окуляри. Пройшовши кілька кілометрів, ми досягли глибокої розколини, що розсікала край плато. Квалі пірнув у неї, але скоро появився і знаками запропонував іти слідом за ним. Розколиною ми спустились до підніжжя обривів і побачили входи в печери.
— Тут, — мовив Квалі, вказуючи на печери.
Ми підійшли до однієї з них. Чорні воїни боязко озирались навколо.
Я ступив углиб печери. Назустріч по кам’янистому ґрунту виповзла велика сіра змія і зникла в густій траві. Стіни печери були покриті грубими малюнками, зробленими червоною і жовтою фарбами.
Тут були зображені буйволи, жирафи, слони та інші дикі тварини і сцени полювання. Різний стан малюнків свідчив, що вони були виконані в різний час.
— Ці малюнки, мабуть, зроблені дуже давно, — сказав я. — Вони могли бути створені двадцять п’ять — тридцять тисяч років тому.
— Ці малюнки зроблені недавно, — заперечив Квалі. — Це зробили воїни нашого племені. Ось малюнок мій батько. — Він вказав на якісь зображення в кутку печери.
Я підійшов ближче. На вапняковій стіні червоною фарбою були намальовані незвичайні тварини. Їх було три: дві більших, одна менша. На малюнку вони бігли. У них були тіла слонів, хвости крокодилів і довгі тонкі шиї з маленькими головами. Вздовж спин стирчали великі гострі зубці. Сумнівів бути не могло — художник зобразив динозаврів.
— Ну, як? — запитав я Джонсона.
— Хитре діло, — пробурчав мисливець, уважно розглядаючи малюнок. — А звідки ти знаєш, що це малював твій батько?
Квалі щось відповів місцевою говіркою.
— Каже, що батько сам показав йому цей малюнок, коли його посвячували у воїни, — пояснив Джонсон.
— Як би не було, — сказав я, — малюнок доводить існування динозаврів у центрі Африки в недалекому минулому. Навіть якщо…