Наступила хвиля довшої мовчанки. Врешті він озвався:
— То ви хотіли б, щоб ми, жиди, ревідували й виправляли всі наші шкільні підручники в Ізраїлю, та й не тільки в Ізраїлю, щоб виправляли наші всі наукові праці про історію жидівського народу в Україні від найдавніших часів по сьогодні і навіть наші релігійні писання?
— Так, раббі. І навіть ваші молитви, в яких ви проклинаєте наших національних героїв гетьмана Хмельницького і Симона Петлюру. В ім'я історичної правди. В ім'я наукової об'єктивности. І в ім'я доюрих взаємин між нашими народами, між жидами й українцями.
— Та це щось таке, як би ви хотіли обернути гору Синай верхом на долину, а дном на верх! То ж сотнями літ писано й записано в нашій історії, в наших книгах про кривди жидів, вчинені їм українцями так, а ви хочете все те обернути, що це жиди українцям все кривду робили?
— Бо треба ж врешті, раббі, сказати жидам правду. Немилу їм, тому вони й кривитись будуть дуже, але таки правду! А що сотні літ писано неправду. Християни, як знаєте, вже майже дві тисячі літ мають у своїх книгах записано, що жиди в час суду Христового кричали "Розпни, розпни його! Його кров хай впаде на нас і на дітей наших!" І всі християни вірять, що так воно і було. А ви, жиди, таки домагаєтесь тепер, щоб це викинути з християнських книг, з Євангелія, з молитов. То чому не мож викинути й виправити з ваших книг усі наклепи на українців і зневажування їх, коли й усі чесні жиди знають, що то вигадки й умисні перекручування правди. Очевидно, не все нараз. Крок за кроком. Насамперед спинити нові клевети. А тоді висянювати старе.
Рабін глибоко задумався. Врешті відізвався:
— Наша розмова була дуже цікава!
— А я думаю, що й корисна. Багато до передумування я сказав вам, а ви мені. Передумаймо спокійно все те, ще раз, і ще раз. Щоб ми могли бажати один одному добра щиро, а не як ті два сусіди-жиди з вашої жидівської анекдоти.
— Ну? Пригадайте!
— Два сусіди, Іцик і Мошко, завжди сварилися і бажали один одному всего найгіршого. Але на судний день Іцик каже Мошкові: Сусідо, чого ми маємо все сваритися? Ми ж сусіди, забудьмо все і живімо у згоді". "Добре, Іцику". "Ну, то я тепер бажаю тобі, ну — того самого, що ти мені". А Мошко підскочив: "Іцик, ти вже знов зачинаєш?!"
— Як на жарти, то я вам скажу наш жидівський жарт до нашої дискусії. Христос був жид, так? То що вас усіх обходить, що жиди з жидом робили? То наша справа, розумієте?
— Я теологічних справ не хочу торкати, але відповім вам вашим, жидівським дотепом, теж до нашої розмови. Молиться жид: "Єгова, я знаю, що ми Твій вибраний нарід. Але я прошу Тебе, вибери собі хоч на якийсь час вже когось іншого. Щоб, як будуть знову бити вибраний нарід, щоб не били мене й моїх дітей!" Розумієте?
"УКРАЇНСЬКИЙ ГЕНЕРАЛ ВЛАСОВ"
З головою Комісії праведних Яд Вашем, д-ром Мойше Бейски, суддею найвищого суду в Єрусалимі, провели ми двогодинну розмову в його "офісі" в будинку Найвищого суду Ізраїлю. Привітний, але відразу відчувається в нього ворожість до українців. По-англійськи говорить свобідно. Присутніми були теж проф. Сусленський і д-р Клейнер. Про ціль моєї візити вже поінформований, як і про мене. Зміст моєї дискусії з рабіном Кагана вже поінформований самим рабіном.
— Справа Шептицького? І мені, і всім іншим 16 членам Комісії вона знана дуже добре. Вперше вона виринула, мабуть у у 1964 році. Відтоді про цю справу говорили найменше на 7 засіданнях, останньо у жовтні 1981 року, коли Товариство єврейсько-української співпраці інтервеніювало в цій справі, долучуючи до листа багато підписів жидів з Ізраїлю й Америки.
— Вислід?
— Після вашої інтервенції ми вернемося до справи на нашому найближчому засіданні. Але раббі Кагана вияснив вам уже вичерпно. Він, власне, цю справу завжди реферує. Я знаю який буде вислід голосування цим разом, але я особисто погоджуюся з доктором Кагана. За визнання графа Андрея Шептицького праведником, я голосую обома руками, але визнати праведником митрополита Шептицького, голову української католицької церкви — ніколи, ніколи, ніколи! "Невер, невер, невер!" І такого внеску від себе я ніколи не поставлю!
— Чому?
— По-перше, з правничого боку: ми признаємо таке відзначення тільки особам, і ніколи установам чи організаціям. Ми мали випадок, що відділ польських партизан врятував групу жидів і тепер хотіли щоб ми дали наше відзначення цілому відділові партизан. Ми відкинули, а признали лише командантові. В цьому випадку даючи відзначення Шептицькому як митрополитові й голові української церкви, ми признавали б, що ціла українська церква рятувала жидів, а так не було. Навпаки, Українська Церква помагала німцям проти жидів. І навіть сам Шептицький вітав губернатора Франка хлібом-сіллю, коли той приїхав до Львова давати доручення, як винищити жидів.
- І ви вірите, що митрополит Шептицький справді сам, особисто, витав Франка хлібом-сіллю?
— Так, вірю, чому б я мав сумніватися, коли є свідки, які це бачили.
— Хто ті свідки — Франк, українці, німці?
— Ні, жиди.
— Подивляю, пане докторе, ваше довір'я до жидівських свідків. Як же митрополит міг подавати губернаторові тарілку з хлібом-сіллю, коли він був спараліжований і однією рукою взагалі не володів? Не ставили ви такого питання тим "наочним" свідкам? Ви ж суддя найвищого суду Ізраїлю, отже зобов'язані дуже критично перевірювати кожного свідка. Хто були ті "наочні свідки"? Як міг жид бути присутній на прийняттю німецького губернатора? Гестапо кожну дірку провіряло там, де мав бути генерал-губернатор Франк.
— Я не пригадую подробиць. То д-р Кагана просліджував усе.
- І він в розмові зі мною два дні тому казав, що не сам митрополит Шептицький, але з його доручення тодішній ректор Сліпий. Докторе Бейски, я мушу по-жидівськи кричати "гвалт" на таке досліджування правди про українців. Ваш рабін каже, нібито на доручення митрополита Шептицького ректор богословської Академії вітав Франка, а ви, суддя найвищого ізраїльського суду на підставі того подаєте як безсумнівний факт, що це сам митрополит Шептицький вітав. Ось маєте доказ, як твориться ваша правда про українців.
Д-р Бейски дуже змішався.
— Ну, як там не було, але факт, що українці вітали німців квітами і, спеціяльно губернатора Франка…
— Я того не бачив, бо я в тому часі не вітав німців, але німецькі садисти мене і моїх друзів українців вітали в Авшвіці гумовими палками. А щодо вітання, то чи не відомо вам, що коли в вересні 1939 року московсько-большевицька армія окупувала Західну Україну, то в кожнім місті й містечку західної україни їх вітала жидівська делегація? І не тільки вітали. Відразу й голосила команді НКВД готовність активно помагати в вишукуванню й винищуванню українських націоналістів? Та й німців пробували жиди вітати делегаціями, але відразу й перестали, коли побачили, що німці, довідавшись, що це делегація жидівська, саджали ту делегацію на авта, вивозили за місто і розстрілювали.
— Що? Жиди вітали гітлерівських злочинців?!
— Так, докторе Бейски. Точніше буде — пробували вітати, хотіли вітати. Якби про це була мова не сьогодні, а двадцять років раніше, то я б вам дав десятки наочних свідків, які власними очима бачили цю трагікомедію. Шкода, що ті свідки сьогодні, по сорока роках, вже не живуть.
— Ні, це щось дуже неймовірне!
— Сьогодні так. Але тоді, як я сам пригадую з розмов із жидами у Львові, жиди не вірили в можливість того, що скоро потім сталося. Навпаки, вони вірили, що як колись польська шляхта в окупованій ними Україні, так тепер і німці будуть потребувати жидів, бо всі жиди знали українську й німецьку, як теж і польську мови. В перших днях багато жидів голосилося до німців на перекладачів. І в багатьох випадках, коли гестапо арештовувало українців, то й користувалося жидами як перекладачами. Не так давно совєцький журнал подав, начебто на підставі знайдених документів гестапа, що коляборантом гестапа був голосний сьогодні д-р Візенталь. Ви чули про це.
Чув, це большевицька провокація! КГБ фальшує документи! Їм ніхто розумний не може вірити. Вони специ в фальшуванню документів і свідків!