— Де ви вперше зустріли українських політвязнів?
— Як лиш мене засудили на пять літ "виправних таборів" і перевезли до одного з них, я зустрів гурт українських священників із Карпатської України. Це був українсько-католицький канонік, я призабув його імя, і двадцять інших священиків, які відмовилися перейти на православіє під московського патріярха.
— То це були релігійні вязні?
- І релігійні, і політичні. Вони ж не хотіли підчинитися московському патріярхові, службовцеві НКВД, значить — політичні.
— Як вони поставилися до вас?
— Несподівано приязно. Але й вони самі були б стали нещасними жертвами в руках "блятних", тобто кримінальних злочинців, якщо б не було там правдивих бандерівців. З оповідань старих вязнів знаю, що зараз після війни "блятні" хотіли й бандерівців взяти під ноги. Але скрізь дістали від бандерівців дуже болючу научку і коли мене привезли в концлагер, то вже по всіх концлагерах "блятні" боялися напастувати й збиткуватися над "бандерівцями". Правдиві бандерівці відразу взяли до свого гурту українських священиків. Вони й мене взяли під свою опіку як "українського жида-націоналіста".
— Памятаєте когось із них?
— Ніколи не забуду двох із них: Олександра Хіру і Степана Гарасимова. Їм я завдячую моє життя. Головно Степан Гарасимів це мій ангел-хоронитель, як кажуть українці, який врятував мені життя.
— Як виявлялася та допомога вам?
— Вже сама моя приналежність до "бандерівців" оберігала мене перед дошкульними наругами "блятних". Олександер Хіра і Степан Гарасимів помагали мені не раз харчами, ділячись зі мною своєю скупою порцією, коли я майже нічого не дістав, бо не відробив "норм". А Степан Гарасимів робив неймовірне. Я, бачите, хворів і висліді недоживлення і негігієнічних умовин майже зовсім осліп. Над хворими вязнями совєцькі наглядачі мають менше милосердя, аніж нормальна людина над хворим псом. Я не бачив добре дороги, чи вірніше стежки, як вели до праці, не добачав у роботі. Жорстокі наглядачі були б мене, сліпого, безжалісно затовкли насмерть. А Степан Гарасимів заопікувався мною як рідним братом. Він за руку вів мене до праці і з праці. Помагав весь час у праці. Вони оба, хоч і самі виснажені, виконували трошки скоріше свою "норму" і доробляли мою.
— Бачу, що ви маєте велику пошану до українських політвязнів. Не без причини. Чи до всіх? Чи може й щось непохвальне можете сказати про них?
— Бачите, в совєтських концлагерах бандерівці своєю поставою імпонували усім. Мені особливо і я сказав чому. Але, мене неприємно вражав завжди терпкий шовінізм правдивих бандерівців, колишніх членів УПА й ОУН, у відношенні до російського народу.
— Як же він виявляється?
— Ну, от вже просто в назві. Бандерівці ніколи не говорили "руский народ", "Росія", але погірдливо "Московщина" і "москалі".
— Як то "погірдливо"? Адже той нарід від початків свого постання звав свою країну "Московщина", а себе "москалями".
Вольф здрігнувся.
— Бачу, що й ви бандерівець. Як же можна так зневажливо говорити про великий русский нарід? А про княжу Русь, що вже тисячу літ тому була наймогутнішою й найкультурнішою країною Европи хіба не чували? Про князів Олега, Ігоря, Святослава, Владимира, Ярослава?
— Чував. Тільки ж, де була столиця тієї давньої Руси?
— Звичайно, у Києві, в столиці городів русских.
— А сьогодні той древній Київ ще існує? Столицею якої країни є він сьогодні?
— Виходить, що в якомусь часі хтось виселив з Києва усіх русских і заселив українцями, як от римляни виселили з Єрусалиму всіх жидів і заселили іншими народами. Коли це сталося?
Вольф розгубився.
— Гм… Про щось такого я не чував. Ну, відомо ж, що древню Русь зруйнували монголи, татари, а ті, що жили в Києві й залишилися в живих, перенеслися до Москви. Москва ж із околицею були частиною древньої Руси.
— Так, Mосковщина була частиною Київської Руси. Але такою, як колись Юдея й інші жидівські землі були частиною римської імперії. Чи хтось з жидів твердить сьогодні, що римська імперія була жидівською державою?
— Це було б безглуздя таке твердити. Жиди були римською колонією і ніякого впливу на культуру й політику римлян не мали.
— Ось так точно було й із племенами, що згодом створили московське князівство. Вони підлягали київській Русі, але абсолютно ніякої участи у творенні культури й політики русичів, власників київської Руси, не мали. Їхнє відношення до Київської Руси було — платити данину. Платили, визнавали зверхність київської Руси і жили собі своїм власним життям, ненавидячи Русь.
— Не розумію. Та ж то все був один народ, русский народ, що пізніше поділився на великоросів, малоросів і білорусів.
— Повторюєте московські побрехеньки Карамзіна. Київська Русь це продовження Скитії. На території, що становить сьогодні Україну, жив споконвіку один і той сам нарід, що в різних часах мав різні назви: скити, анти, аляни, сармати, русь, а сьогодні українці. Різні імена, але один і той самий нарід. На північному сході від Скитії-Руси жили різні племена, фінські, чудські, монгольські, так споріднені зі скитами-русичами, як були жиди з римлянами чи вавилонцями. По упадку київсько-руської держави, під татарським пануванням фінські, чудські і монгольські племена, що давніше підлягали київській Русі, боярин Іван Калита обєднав в одне, московське князівство. Так постала Московщина.
— Як ви можете таке казати? Та ж хоч би мова: одна, русска, з якої розвинулися великоруська, або просто русска, білоруська і малоруська, або українська.
— Те, що я оце вияснив вам про "три братні" народи, стосується повністю й мови. Ніколи український нарід спільної мови з москалями не мав. Українська мова, це та, якою говорили русичі, а раніше скити. Із прийняттям християнства в Київській Русі заведено в церкві, а далі і в школі й уряді ту мову, на яку Кирило й Методій переложили святе письмо. Її прозвали староболгарською, або церковно-слов'янською. Це мішанини тодішньої болгарської мови, бо кирило й Методій були по матері болгари, і тодішньої чеської, бо для тодішньої Чехії вони той переклад робили. Правда, ту мову українцям було лекше розуміти, як полякам чи німцям латинську. Все ж тією мовою давні українці — русь, скити, — ніколи не говорили.
— Звідки ж взялася русска, чи як ви кажете московська мова?
— Як знаєте, князі київської Руси охрестили й племена пізнішої Московщини. З тієї ото, церковно-словянської мови й постала московська мова, всмоктавши безліч монгольських, фінських і чудських слів.
— Чому ж, тоді "москалі" звуться весь час "русскі", а їхня країна Росія?
— Не весь час. Провірте старі літописи, англійські, німецькі, французські хроніки, а знайдете, що до 1709 р. на північний схід від України була Московщина, яку замешкував московський нарід. Щойно московський цар Петро Перший декретом "указом", проголосив, що Московщина це "Росія", яка є продовженням Київської Руси, а її народ "русский". З таким самим правом ви, жиди, можете проголосити, що ви є "римоюдеї", а старинна римська імперія це етап вашої, жидівської, чи "римоюдейської" історії. Це безсоромне фальшування історичної правди і присвоювання собі київсько-руського періоду історії українського народу й української культури того періоду.
— Ви й те заперечуєте, що висока культура Київської Руси була культурою, спільною русскому і українському народам?
— Таку "спільність" заперечує історична правда і дійсність. Всі чужинці, що бували в Московщині і в Україні, від Бопляна і до Волтера починаючи по сьогодні, підкреслюють, що московський і український нарід культурно під кожним оглядом зовсім інакші. Московська культура тільки зверху, так сказати б скірка, руська. Суть московської культури монгольська. Хіба ж не бачите, що і в політиці сьогоднішня Росія стосує на кожнім кроці методи Джингісхана, Тамерляна.
— А хіба ж ціла Україна не була частиної Росії і тому й дістала назву "Україна", що була на краю Росії?
— Це дуже примітивна вигадка. Такий примітивізм виявляють і поляки "вияснюючи", що Україна була на краю Польщі і від того пішла назва "Україна". Якби назва "Україна" мала щось спільне з "краєм" "на краю", то мусілоб б бути чотири "України" в Польщі і чотири "України" в Росії. Бо ж кожна територія має чотири краї, тобто кінці: східний, західний, південний і північний. Чули ви колись про три інші польські і московські "України"?