Мати здавалася страшенно знервованою. Вона пригорнула нас до себе, її обійми були схожі на покарання, сповнене радості, бо з нами все гаразд. Мама була надзвичайно емоційною жіночкою, яка любила влаштовувати драми. Того дня нас із Джейком облили слізьми просто посеред кухні. Мати потягала нас за чуби, понаминала плечі і дала кілька стусанів. Та врешті-решт, поцілувавши маківки, нас відпустили. А тим часом батько набрав у крані склянку води, а коли мати запитала, що саме трапилося в поліцейському відділку, тато попросив:
— Хлопці, йдіть нагору. Нам з вашою матір’ю потрібно поговорити.
Ми пошкандибали до своєї кімнати й лягли на ліжка: денна спека ще не спала.
— Чому ти нічого не розказав про індіанця? — спитав я.
Джейк трохи зачекав, перш ніж відповісти. Він підняв з підлоги баскетбольний м’яч, і почав злегка підкидати його і ловити.
— Він би не заподіяв нам шкоди, — нарешті відповів він.
— Звідки знаєш?
— Знаю та й годі. А ти чому нічого не сказав?
— Не знаю. Мені здалося, що цього не варто було робити.
— Нам не слід було бавитися на коліях.
— Я не думаю, що в тому є щось погане.
— Але ж тато сказав…
— Я пам’ятаю, що він сказав.
— Ой, ускочимо ми колись із тобою в халепу по самі вуха.
— Ти не мусиш завжди ходити за мною, наче песик.
Джейк відклав м’яч.
— Френку, ти мій найкращий друг.
Я витріщився на стелю: блискучо-зелена муха повзла по штукатурці. Було цікаво, як ото вона повзає шкереберть. Я не усвідомлював до кінця, що сказав мені Джейк, проте пам’ятав це завжди. Він не мав інших друзів, окрім мене; я не знав, чи варто дослухатися до тих слів, і що, власне, на це відповісти.
— Гей, ви, двійко відчайдухів.
Сестра стояла біля одвірка, схрестивши руки, її вуста прикрашала іронічна посмішка. Аріель була вродлива. Від матері їй дісталося золотаве волосся та м’які блакитні очі, а від батька — спокійний та поміркований вираз обличчя. Але те, що сказав про неї Морріс Інґдал, було правдою. Вона народилася з розщепленою губою, і, хоча лікарі частково це виправили, залишився шрам. Аріель стверджувала, що їй було байдуже. Коли хтось незнайомий запитував у неї про це, вона підводила голову і пояснювала, що це пальчик янгола торкнувся її обличчя. Вона так щиро це казала, що будь-які сумніви стосовно буцімто вади зникали вмить. Сестра зайшла до кімнати, злегка підштовхнула Джейка, аби той посунувся, і сіла на його ліжко.
— Щойно повернулася? — поцікавився я.
Аріель підробляла офіціанткою в одному ресторані в південній частині заможного кварталу.
— Ага. Батьки саме сперечаються через вашу пригоду. Мертвий? Справді бачили мертву людину? Це ж ви, мабуть, добряче налякалися.
— А от і ні, — відповів я. — У нього був такий вигляд, ніби він спить.
— То як же ви дізналися, що він мертвий?
Шериф уже запитував про це, і я відповів їй те ж, що й у відділку. Ми думали, що його поранено, а коли чоловік нічого не відповів на наші гукання, спустилися з естакади перевірити, як він. Там і побачили: вже неживий.
— Ви сказали, що незнайомець ніби спав, — продовжувала далі сестра. — Ви його штовхали, щоб це перевірити, чи як?
— Зблизька було зрозуміло, що чоловік мертвий — жодного подиху.
— Отже, ви його уважно роздивилися, — підсумувала Аріель, доторкнувшись вказівним пальцем до шраму. Вона завжди так робила, коли про щось розмірковувала. Деякий час сестра уважно на мене дивилася, потім повернулась до Джейка. — А ти, Джейкі? Тобі було страшно?
Він нічого на це не відповів, лише додав:
— Нам не слід було там бути.
— У житті ще доведеться побувати в багатьох таких місцях, — вона лагідно засміялася. — Головне, щоб не впіймали на гарячому.
— Я бачив, як ти нещодавно прокрадалася в будинок.
За мить її грайливість зникла, як роса на сонці, і вона суворо поглянула на мене.
— Не хвилюйся, я нікому не скажу.
— Це не має жодного значення.
Хоча можу сказати точно — ще й як мало!
Аріель була улюбленицею батьків. Ми були впевнені — всі ми, хто так її любив, — що ця кмітливість, природний шарм, магія пальців, які творили чудеса з клавішами, були створені для величі. Для матері вона була номер один, як, можливо, і для батька, хоча про його справжні почуття я не відав. Його манера висловлюватися про дітей вирізнялась особливою делікатністю. А от мати з усіма її пристрасними й мелодраматичними почуттями стверджувала, що сестра — то найкраща розрада. Єдина річ, яку мати замовчувала, — її сподівання на кращий шлюб, такі собі нездійснені власні сподівання. Нам годилося б її ненавидіти, проте Джейк і я були вкрай захоплені сестрою. Аріель була нашою довіреною особою. Нашим конспіратором. Нашим захисником. Вона знала кожен наш найдрібніший успіх краще, ніж заклопотані батьки, а вже якою щедрою на похвалу була сестра! Наче маргаритки, що цвіли в траві на пасовищі позад будинку, Аріель дарувала красу — красу справжню, не вдавану.