Таким чином, кримінальна відповідальність — це передбачені КК вид та міра обмеження прав і свобод злочинця, що індивідуалізується судом та здійснюється спеціальними органами держави.
1.1.3. Види кримінальної відповідальності
Найбільш поширеним в літературі є поділ кримінальної відповідальності на два види: позитивну (перспективну, проспективну) та негативну (ретроспективну).
Питання про позитивний аспект кримінальної відповідальності було порушено та широко дискутувалося ще в 60-ті роки XX ст.[41]. Суть його полягала у відокремленні в явищі кримінальної відповідальності двох аспектів — 1) обов’язку не вчинювати діянь, визнаних законом злочинами та 2) обов’язку перетерпіти заходи кримінально-правового впливу внаслідок вчинення злочину. Перший з названих аспектів (чи видів кримінальної відповідальності) називають позитивною кримінальною відповідальністю, а другий — негативною, в традиційному розумінні кримінальною відповідальністю[42]. Позиція прихильників виділення позитивного аспекту {позитивного виду) кримінальної відповідальності раніше частіше була піддана критиці в науковій літературі. Основними аргументами, що заперечували таке виділення, були твердження про те, що якщо законослухняний громадянин несе кримінальну відповідальність, то це є «нонсенс» чи «абсурд»[43]. Однак все більше сучасних авторів, формулюючи визначення кримінальної відповідальності, так чи інакше враховують її позитивний аспект. Зокрема, В. В. Похмєлкін вважає, що сутність кримінальної відповідальності полягає в тому, що «вона виступає об’єктивно обумовленою і встановленою кримінальним законодавством мірою мінімально необхідної соціально-рольової поведінки і тим самим вимогою не вчиняти найбільш небезпечні відхилення від конкретної соціальної ролі»[44].
Такий підхід, як і в філософії, при аналізі соціальної відповідальності виходить з того, що вона має два діалектичних взаємопов’язаних аспекти — позитивний (відповідальність за майбутнє) і ретроспективний (відповідальність за минуле). Так, X. Гроссман вказує, що «позитивний і негативний аспекти відповідальності необхідно завжди розглядати в їх взаємозв’язку і взаємообумовленості. Зведення поняття відповідальності до однієї з цих сторін означає звуження обсягу її змісту і неминуче призводить до помилок»[45].
Застосовуючи такий підхід, О. І. Санталов, наприклад, зауважує: кримінальна відповідальність — це складні суспільні відносини, перший (позитивний) аспект яких нерозривно пов’язаний з другим (ретроспективним). Відповідальність у позитивному значенні виключає відповідальність у ретроспективному і, навпаки, позитивна безвідповідальність дає підставу для ретроспективної відповідальності. Тому дати однозначне визначення двом видам (аспектам) терміна «відповідальність» він не вважає за можливе. На його думку, відповідальність в одному аспекті виключає відповідальність в іншому[46].
У подальшому окремі криміналісти дійшли висновку, що «позитивна» і «негативна» кримінальна відповідальність не лише не виключають, а, навпаки, зумовлюють і передбачають одна одну. Так, М. М. Кропачев та В. С. Прохоров зазначають, що позитивна і негативна кримінальна відповідальність є самостійними ланками цілісного механізму кримінально-правового регулювання, які не підміняють і не заперечують одна одну. «Кримінальна відповідальність, — пишуть вони, — є виконанням належного. Кримінальна відповідальність єдина і лише в рамках єдиного цілого можна виділяти діалектично протилежні сторони: першу — виконання нормативних вимог, що диктують належну, таку, ще відповідає вимогам суспільства, поведінку, і другу — виконання належного, також продиктованого кримінально-правовою нормою, але вже в результаті державного припису як реакції на правопорушення»[47].
Попри відносне поширення у кримінально-правовій літературі такого розуміння кримінальної відповідальності, погодитися з ним навряд чи можна. Очевидно, що перший (позитивний) аспект кримінальної відповідальності — це не що інше, як морально-етичне розуміння соціальної відповідальності (зокрема — кримінальної)[48]. На нашу думку, юридична, у тому числі кримінально-правова, наука не повинна оперувати поняттями моралі, оскільки мораль і право, хоч і мають тенденцію до перехрещення за обсягом, все ж залишаються явищами різноплановими. Це дві окремі, автономні одна від одної системи нормативного регулювання суспільних процесів, кожна з яких містить власні правила та власні положення про відповідальність за їх порушення. І як не збігаються регулятивні приписи моралі і права (законне може бути аморальним, а морально виправдане — незаконним), так само не збігаються юридична та моральна відповідальність.
41
Смирнов В. Г, Уголовная ответственность и уголовное наказание // Правоведение. — 1963. — № 4, — С. 79–80; Астемиров З. А. Понятие юридической ответственности // Сов. государство и право. — 1979. — № 6, — С. 59–67; Прохоров В. С. Преступление и ответственность. — С. 123; Лесниевски-Костарева Т. А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика, — М., 2000. — С. 44–45.
43
Див.: Сабанин С. Н. Справедливость освобождения от уголовного наказания. — Екатеринбург, 1993. — С. 32; Фарукшин М. X, Вопросы общей теории юридической ответственности // Правоведение, — 1969 — № 4, — С. 31.
44
Похмелкин В. В. Социальная справедливость и уголовная ответственность. — Красноярск, 1990 — С. 38–45.
45
Гроссман X. Свобода и ответственность // Философские проблемы общественного развития. — М., 1974. — С. 129–130.
46
Див.: Санталов А. И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. — Л., 1982 — С. 56.
47
Кропачев Н. М., Прохоров В. С. Механизм уголовно-правового регулирования: уголовная ответственность. — СПб.: Санкт-Петербургский гос. ун-т, 2000 — С. 17.
48
Зокрема, Є. В. Благов зазначає, що позитивну кримінальну відповідальність «необхідно визначати як передбачений кримінальним законом моральний обов’язок одних і юридичний обов’язок інших осіб до суспільно-корисної поведінки» (Благов Е. В. Ответственность в уголовном праве // Проблемы права на защиту и юридической ответственности: Тез. сообщ. межвуз. конф. молод, учен. — юристов. — Воронеж, 1987, — С. 57).