Подібним чином мають вирішуватися питання про зворотну дію в часі положень КК і щодо спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених в Особливій частині КК.
Розділ ІІ. Загальні види звільнення особи від кримінальної відповідальності
2.1. Звільнення від кримінальної відповідальності при добровільній відмові особи від доведення злочину до кінця
Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому злочині
1. Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.
2. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.
2.1.1. Дискусія щодо кримінально-правових наслідків добровільної відмови особи від доведення злочину до кінця
У ст. 17 прямо визначається лише один кримінально-правовий наслідок добровільної відмови, а саме: якщо в фактичних діях особи до її добровільної відмови міститься склад іншого (закінченого) злочину, вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинення цього злочину.
Відносно ж того, які кримінально-правові наслідки настають для особи у частині вже вчинених нею діянь до добровільної відмови, КК ніяких вказівок не містить. Таким же чином це питання вирішувалося і в КК 1960, ст. 18 якого передбачала, що особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, коли фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.
У зв’язку з цим, як при КК 1960 року, так і при чинному КК висловлювалися різні судження: одні науковці вважають, що добровільна відмова виключає кримінальну відповідальність за дії, вчинені до добровільної відмови[145], інші — що така відмова служить підставою звільнення від відповідальності[146], треті — що при добровільній відмові особа не підлягає кримінальній відповідальності[147]. Інколи кримінально-правові наслідки добровільної відмови визначали суперечливо: спочатку вказували, що така відмова виключає кримінальну відповідальність, а потім — що особа при добровільній відмові звільняється від кримінальної відповідальності, тому що її діяння не вважається злочином[148], або в діях, що вчинені до моменту добровільної відмови, відсутній склад злочину[149].
Твердження про те, що особа у випадку добровільної відмови не підлягає кримінальній відповідальності, певною мірою знаходить своє відображення і в ч, 1 ст. 31, де передбачено, що у разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених ст. 17.
Водночас, необхідно зауважити, що формула «особа не підлягає кримінальній відповідальності» охоплює собою, щонайменше, дві категорії осіб, а саме: 1) осіб, які взагалі не вчиняли злочину, наприклад, внаслідок неосудності. Так, ч. 2 ст. 19 КК передбачає, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка на час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності. Очевидно, що в такому випадку неосудність виключає злочинність діяння, а, відповідно, і кримінальну відповідальність особи; 2) осіб, які вчинили злочин, однак підлягають імперативному звільненню від кримінальної відповідальності. Наприклад, при закінченні строку давності особа не підлягає кримінальній відповідальності, оскільки вона підлягає імперативному і безумовному звільненню від кримінальної відповідальності.
Тому формулювання кримінально-правових наслідків добровільної відмови як таких, що особа не підлягає відповідальності, не прояснює ситуації. Відповідно, не можна погодитись із позицією Г. В. Бушуєва та І. Г. Бушуєва, що, наприклад, використання поняття «особа не підлягає кримінальній відповідальності» є більш доцільним і має використовуватися для «всіх випадків добровільної і остаточної відмови від продовження триваючих злочинів з формальним складом»[150]. Необхідно чітко визначити, чи виключається кримінальна відповідальність особи при добровільній відмові за діяння, вчинені до моменту такої відмови, чи особа все ж таки підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ці дії. Вище вже йшлося про важливе значення розмежування таких наслідків.
145
Див., наприклад: Караулов В. Ф. Стадии совершения преступления. Учебное пособие. — М., 1982, — С. 43; Дядько Д, Е. Добровольный отказ от совершения преступления по советскому уголовному нраву / Автореф. дис…. к. ю. н. — X., 1974, — С. 7; Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація — Київ — Харків: Юрінком Інтер — Право, 2001. — С. 187; Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник, — К.: А.С.К., 2001. — С. 162; Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського. — К.: Атіка, 2001 С. 287–288; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. Потебенъка М. О., Гончаренка В. Г— К.: «Форум», 2001. У 2-х ч. Частина 1, — С. 168; Уголовный кодекс Украины. Комментарий / Под ред. Ю А Кармазина и Е. Л. Стрельцова. — X., ООО «Одиссей», 2001. — С. 49.
146
Див.: Панько К. А. Добровольный отказ от преступления по советскому уголовному праву (Лекция). — Воронеж, 1972 — С. 42; Курс российского уголовного права. Общая часть / Под ред. В. Н. Кудрявцева, А. В. Наумова… — С. 334, 335.
147
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001. — С. 63.
148
Див.: Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник і Александров Ю. В., Антипов В. /.. Володько М. В. та ін. / Відп. ред. Кондратьев Я. Ю.; наук. ред. Клименко В. А та Мельник М. І. — К.: Правові джерела, 2002, — С. 169, 172.
149
Див.: Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть. — Днепропетровск: «Пороги», 1992. — С. 79–80.
150
Див.: Бушуев Г. В… Бушуев И. Г. Добровольный отказ от совершения преступления на стадии его юридического окончания // Учебные записки: Сборник научных трудов Института государства и права. Вып. 6. — Тюмень: Изд-во Тюменского гос. Ун-та, 2003. — С. 68.