Перша група включає концепції: «відповідальність — санкція», прибічники яких твердять, що кримінальна відповідальність — це «реальне застосування кримінально-правової норми»[18], «застосування і реалізація санкції»[19].
Друга, чи не найпоширеніша, група концепцій — це концепції «відповідальність — обов’язок», прибічники яких розглядають кримінальну відповідальність як певний обов’язок особи, котра вчинила злочин, перед державою. Відповідно до цієї позиції, кримінальна відповідальність являє собою, зокрема, врегульований нормами права обов'язок особи, що вчинила злочин, підлягати певним заходам негативного впливу, перетерплювати передбачені законом обмеження. Такої думки дотримувався, наприклад, Я. М. Брайнін, який зазначав: «Кримінальна відповідальність… являє собою заснований на нормах права обов’язок особи, яка вчинила злочин, підлягати дії кримінального закону за наявності в діях винного передбаченого цим законом складу злочину»[20]. Позиція щодо того, що кримінальна відповідальність являє собою обов’язок особи, яка вчинила злочин, «підлягати мірам кримінально-правового впливу», «перетерплювати позбавлення особистого чи майнового характеру, покарання» тощо, певним чином відображена і в роботах Н. С. Лейкіної, М. П. Карпушина та В. І. Курляндського, ін.[21].
Прихильниками цієї позиції є і багато сучасних українських дослідників. Зокрема, П. С. Матишевський зазначає, що «кримінальна відповідальність — це правовий обов’язок особи, яка вчинила злочин, зазнавати заходів державного впливу (підкоритися) та бути покараною»[22]. В. І. Осадчий визначає кримінальну відповідальність як «обов’язок особи, покладений на неї кримінальним законом, не вчиняти злочинів»[23]. Т. А. Гончар зауважує, що кримінальна відповідальність — це обов’язок особи, яка вчинила злочин, перетерпіти певні позбавлення особистого чи майнового характеру за вчинення злочину[24].
А. А. Пінаєв також відзначає, що «кримінальна відповідальність — це обов’язок особи, яка вчинила злочин, відповідати перед державою і перетерпіти певні позбавлення особистого чи майнового характеру, пов’язані із призначенням йому покарання»[25].
Приєднується до цієї позиції і І. М. Даньшин, який визначає кримінальну відповідальність як правовий інститут, основним змістом якого є примусове покладення на особу обов’язку перетерпіти державний осуд ним вчиненого та публічне засудження його особи, а також понести у разі призначення передбаченого законом покарання, що полягає у позбавленнях особистого чи майнового характеру[26].
Третя група — це концепції «відповідальність — правовідносини», прихильники яких змістом кримінальної відповідальності вважають врегульовані нормами кримінального права суспільні відносини (кримінальні правовідносини). Такий підхід до визначення суті кримінальної відповідальності полягає в тому, що вона визначається через правовий статус, правове становище особи, яка вчинила злочин; вона ідентифікується з кримінальним правовідношенням чи визначається через сукупність реалізації кримінально-правових, процесуальних і виконавчих правовідносин. Зокрема, В. Г. Смирнов (а також Л. В. Багрій-Шахматов, П. С. Дагель, А. І. Санталов, Н. А. Стручков та інші)[27] ототожнює кримінальну відповідальність і кримінальне правовідношення. Подібну думку з приводу сутності кримінальної відповідальності висловлювала і С. Г. Келіна, зазначаючи, що кримінальна відповідальність є частиною кримінально-правових відносин, виникає разом з правовідношенням, є елементом його змісту і втілюється у тому, що особа, яка вчинила злочин, фактично зазнає певних позбавлень, при тому, що ці позбавлення застосовуються органами держави і від імені держави в рамках кримінально-правового відношення[28].
Прихильниками цієї позиції, що визначали кримінальну відповідальність: як саму «міру державного примусу, що застосовується до особи, яка вчинила злочин»; як «реальне перетерплювання нею певних позбавлень», «примусове здійснення таких обмежень», були також О. В. Наумов, М. А. Огурцов, С. Н. Братусь, Ю. А. Денисов та ін.[29].
Нарешті, четверта група — це концепції «відповідальність — засудження», зміст яких вперше сформулював К. Ф. Тихонов. На його думку, сутність кримінальної відповідальності, її основна, визначальна риса полягає у тому, що держава засуджує (здійснює осуд) особу, яка вчинила злочин[30]. Кримінальну відповідальність як засудження особи в обвинувальному вироку від імені держави за вчинений злочин (з призначенням покарання чи без нього) визначали також А. І. Бойцов, А. Н. Тарбагаєв, В. С. Прохоров, І. С. Ной[31], та інші. В. М. Хомич, зокрема, також поділяв цей підхід до визначення поняття кримінальної відповідальності. На його думку, кримінальна відповідальність є стан засудження особи у зв’язку із вчиненням злочину, що обумовлює необхідність і, головне, правову можливість примусового впливу на засудженого з метою його ресоціалізації[32]. Цю позицію втілено і в КК Республіки Білорусь — єдиному з КК пострадянських республік, що містить визначення кримінальної відповідальності. Так, ч. 1 ст. 44 КК Республіки Білорусь передбачає, що «кримінальна відповідальність виражається в засудженні від імені Республіки Білорусь за вироком суду особи, яка вчинила злочин, і застосуванні на підставі засудження покарання чи інших заходів кримінальної відповідальності відповідно до цього Кодексу»[33].
18
Див.: Загородников Н. И. О пределах уголовной ответственности // Советское государство и право. — 1967. — № 7. — С. 39.
20
Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве — М., 1963 — С. 25.
21
Лейкина Н. С. Личность преступника и уголовная ответственность. — Л., 1968. — С. 25, 28–30; Карпушин М. П., Курляндский В. И. Уголовная ответственность и состав преступления, — М., 1974. — С. 21; Пионтковский А. А. О понятии уголовной ответственности // Сов. государство и право, — 1967, — № 12 — С. 40; Курс советского уголовного права. — Т. 1, — Л., 1968. — С. 222; Явич Л. С. Общая теория права — Л., 1976, — С. 233; Лесниевски-Костарева Т. А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика, — М: НОРМА, 1998, — С. 33; Чистяков А. А. Механизм формирования основания уголовной ответственности. — Рязань: Рязанский институт права и экономики, 2000. — С. 29 та ін.
22
П. С. Матишевський. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник, — К.: А.С.К. — 2001. — С. 86.
23
Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Під ред. Кондратьева Я. Ю — К.: Правові джерела, 2002 — С. 72.
24
Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник для вузов / Под ред. Е. Л. Стрельцова — X.: Одиссей, 2002, — С. 42.
25
Пинаев А. А. Курс лекций по Общей части уголовного права Украины, — X.: Харьков Юридический, 2002, — С. 59.
26
Див.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая, — К.: Наукова думка, 1985. — С. 47.
27
Смирнов В. Г. Функции советского уголовного права. — Л., 1965 — С. 157–159; Багрий-Шахматов Л. В. Уголовная ответственность и наказание, — Минск, 1976, — С. 27; Дагель Г1. С. О принципе индивидуализации уголовной ответственности // Вестник ЛГУ, — 1974, — № 11,—С. 121; Санталов А. И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. — Л., 1982 — С. 12; Стручков Н. А. Уголовная ответственность и ее реализация в борьбе с преступностью, — Саратов, 1978, — С. 48 тощо.
28
Див.: Келина С. Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности — М., 1974, — С. 25–28.
29
Див.: Наумов А. В. Применение уголовно-правовых норм, — Волгоград, 1973 — С. 57; Огурцов Н. А. Правоотношение и ответственность в советском уголовном праве — Рязань, 1976, — С. 153180; Курс советского уголовного права — Т. 3 — М., 1970, — С. 7, 12; Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность. — М., 1976. — С. 103; Денисов Ю. А. Общая теория правонарушения и ответственности. — Л., 1983. — С. 139–140.
31
Див.: Бойцов А. И. Понятие уголовной ответственности // Вестник ЛГУ — 1981, — № 17. — С. 122; Тарбагаєв А. Н. Понятие и цели уголовной ответственности, — Красноярск, 1986, — С. 71; Прохоров В. С., Кропачев Н. М… Тарбагаєв А. Н. Механизм уголовно-правового регулирования. — Красноярск, 1989. — С. 168; Ной И. С. Сущность и функции уголовного наказания в советском государстве, — Саратов, 1973 — С. 39.
32
Хомич В. М. Теоретические проблемы уголовной ответственности (Концепция и правовая модель института уголовной ответственности) / Автореф. дисс… д. ю. н. — Минск, 1997. — С. 18.— 34 с.