Звичайно, закони природи є такими, що вона часом буває немилостивою: то в одному краї, то в іншому трапляється неврожай. І тоді вам доводиться бути свідком багатьох сумних сцен, викликаних голодом серед містян і сільських жителів. Маючи справу з голодуючими, також слід гамувати свої емоції. Пам’ятаю, я проїжджав одного разу через провінцію Каппадокія під час голоду. Люди в тамтешніх містах умирали без ліку, не кажучи вже про сільську місцевість. Ціни на пшеницю стрімко злетіли; я чув навіть розповіді, як за одну міру давали дві тисячі п’ятсот сестерціїв. Спочатку люди спродали все найкоштовніше, хоча через те, що зробити це намагався кожний, коштовне різко знецінилося. Бідняки намагалися їсти все, що бодай якось тамувало голод. Вони їли траву та хліб із жолудів; багато з них підірвали здоров’я і померли від того, що жували сіно та випадково з’їдали з ним яку-небудь небезпечну рослину. Багато хто намагався тікати до сусідніх провінцій, де, як подейкували, врожаї не постраждали, але ці люди не мали їжі, щоб підтримувати свої сили в дорозі, тож часто падали прямо на узбіччі. Інші приносили безкінечні жертви богам у сподіванні на їхню допомогу. Деяких шляхетних жінок голод довів до того, що вони втратили будь-який сором і жебрали на ринку. Інші падали ще нижче і продавали своє тіло солдатам або кому завгодно за крихту хліба. Багато хто продавав одного чи навіть кількох своїх дітей у рабство.
Коли голод тільки починався, багаті поводилися милосердно і роздавали бідним зерно безкоштовно. Та, як мовиться в приказці, голод навчає брехати, тож люди обманювали і перебільшували свої негаразди, щоб домогтися від багатих допомоги, яку ті попервах їм охоче надавали. Але голод поширювався, багаті дуже дивувалися великій кількості жебраків і у якийсь момент змінили милостивий настрій на жорсткий і безжальний. Щоб вижити, їм доводилося приберігати харчі для себе. Дехто із голодуючих почав ремствувати. Вони звинувачували заможних містян у тому, що ті навмисно приберігають зерно в коморах, щоб підняти ціни та нажитися на біді інших. Тоді багатії, шукаючи порятунку, виїхали до своїх сільських маєтків, де було вдосталь запасів, аби прогодувати родини. Решта повільно помирала голодною смертю. Їхня шкіра висихала й чорніла, на обличчях застигало божевілля, погляд робився нерухомим. Одні танули, немов привиди, інші до останньої хвилини кричали, вимагаючи їжі. На ринку й на вулицях лежали догола роздягнені трупи, з них стягували все, що можна було обміняти на їжу. У людей не залишалося сили ховати своїх рідних як належить, і мертві тіла валялися без похорону багато днів, являючи собою жахаючу картину тління. Іноді трупами харчувалися собаки; з цієї причини ті, що залишилися живими, почали вбивати собак, побоюючись, що тварини сказяться і почнуть полювати на людей. Багато хто їв собак. Дехто, подейкували, навіть їв мертвих.
Інколи доводиться бути немилосердним не лише до голодуючих. Треба бути впевненим, що у власному домі ти не зробишся забавкою жіночих інтриг. «Не довіряй жінці, доки вона жива», — повчає приказка. Не варто вірити і сльозам розгніваної дружини. Коли жінка плаче, у кожній її сльозинці ховається пастка. Занадто добросердечний чоловік швидко опиниться під повною владою дружини, хоча має бути навпаки. Так само і з рабами; приказка каже: «Хитрий раб ділить владу з господарем». Якщо дозволити рабам використовувати вашу поблажливість, невдовзі ви їх не докличетесь і взагалі не знайдете.
Дозвольте мені повернутися до уроку, що його я виклав вам у своєму практичному посібнику з управління рабами[15]. Ви мусите за всяку ціну підтримувати порядок і час від часу без вагань підкріплювати свій авторитет. Карайте раба, якщо він подивився на вас зухвало або без достатньої поваги. Якщо ви не відчуваєте бажання карати його особисто, викличте муніципальних виконавців, і вони зроблять це за вас. Їхні ціни є цілком помірними, лише чотири сестерції за шмагання, і це при тому, що вони приходять зі своїми мотузками та станком. Просто попіклуйтесь про те, щоб покарання не було надмірним. Деякі господарі схильні жорстко реагувати на проступки рабів, особливо на рабів-втікачів, яких упіймали. Вони заковують таких рабів у кайдани, безжально шмагають чи навіть калічать, відрубуючи кисті рук або ступні. Піддаючись владі власного гніву, такі люди втрачають самоконтроль. Покарання має бути відміряне відповідно до тяжкості провини або в рамках того, що належить за законом. Якщо закон велить покарати раба відправкою на рудники, ви не маєте вагатися, думаючи про страждання, що відтак випадуть тому рабові.