Ваше рішення завжди має бути продиктоване раціональною необхідністю. Непотрібних рабів треба продавати. Якщо вони хворіють, дайте їм можливість одужати, а потім без жалю позбувайтеся. Будьте гарним адміністратором, аби підтримувати баланс між рабами, які народились і виросли у вашому домі, та тими, кого ви придбали, між молодими, яких треба вчити, і старими, які можуть навчати. Інколи це потребує нелегких рішень: наприклад, продати дітей сімейної пари, що вам прислуговує. Подібного варто щомога уникати, позаяк воно породжує серед рабів недобрі почуття, але іноді подібний вчинок буває явно правильним, і тоді здоровий глузд має перемогти.
Рабів доводиться жорстко навчати контролювати свої емоції. Вони не сміють показувати, що насправді думають про свого господаря. Через те й складаються байки. Раби не можуть виказувати свої почуття відкрито, побоюючись покарання, і виражають їх у цікавих оповідках. Байки беруть свій початок не від Езопа, як усі вважають, попри те, що до них міцно приклеїлося його ім’я. Імовірно, першим, хто почав їх записувати, був Гесіод. Байки особливо подобаються простому, неосвіченому народові, який все розуміє буквально і згоден на будь-що, аби тільки розважитися. Кажуть, що саме так Мененій Агріппа, щоб примирити плебс із римською аристократією, використав байку про сварку рук та ніг із шлунком. Плебеї скаржилися на те, що багаті все отримують і нічого не виробляють. Байка показала їм, що, хоча руки та ноги і виконують всю роботу, саме шлунок дає їм сили. Кожен окремий елемент потребує всіх інших.
Ми, вільні люди (раби, котрі це читають, також мають прийняти цей постулат як частину підготовки до своєї довгоочікуваної майбутньої свободи), позбавлені зручності, яку надають обмеження, що їх наклав суворий господар. Ми мусимо навчитися керувати власними почуттями. Поставити заслін на шляху непотрібних емоцій легше, ніж їх опанувати, коли вони вже вами володіють. Подібно до хвороби, вони захоплюють вас і стають сильнішими, ніж ваша здатність їм протистояти. Окрім того, слід пам’ятати, що розум зберігає свою владу лише до того часу, доки він відділений від почуттів. Щойно серце вразила пристрасть, людина більше не в змозі утриматися від учинків, яких вона не здійснила б, якби керувалася розумом. Така людина робиться рабом своїх емоцій. Подібно до раба, якого скинули з Тарпейської скелі[16], вона не контролює своє тіло і не в змозі запобігти невідворотному. Якщо ваш розум затопила лють, кохання або якась інша пристрасть, він уже не має сил зупинити ваше падіння.
Найкращий спосіб — відкинути гнів одразу ж, щойно він підняв голову. Охопленому люттю важко повернути на правильний шлях. Ворога, повторюся, треба зупиняти перед воротами, бо якщо він увірветься до фортеці (до голови), то не помилує полонених. Моя мета є вищою від простого існування. Я народжений для долі величнішої, ніж служити рабом власному тілу. Я визначаю його як буферну зону, що може отримувати удари та поранення, проте ніщо не здатне досягнути моєї душі. Моє тіло живе серед небезпек, але, хай би що сталося, моя душа залишається вільною. Я не дозволю фізичним потребам схилити мене до брехні чи до вчинку, не гідних шляхетної людини. Якщо буде потрібно, я урву свій зв’язок із тілом і помру. Але доки я змушений із ним співіснувати, то не будуть стосунки рівних. Душа залишатиметься суддею в усіх суперечках.
Зневажати своє тіло — це точний шлях до особистої свободи. Достойно приймати всі удари долі — ще один шлях. Нещастя є природною частиною нашого життя. Вільна людина здатна подолати перешкоди, що невідворотно з’являються на шляху, яким вона прямує по життю. Гідне життя у легкі часи — не бозна яка чеснота. Як у нас кажуть: «У спокійному морі кожен — моряк». Не варто й особливо співчувати тим, хто гостро реагує на найменші труднощі. Пам’ятаю, одного разу в Римі трапилася нестача харчів. Не голод, як ви розумієте, — просто кілька кораблів із зерном затрималися через зустрічний вітер; але цього вистачило, аби поповзли чутки про те, що провізія закінчується, і багато хто взявся робити запаси, тим самим посилюючи проблему. Люди були напружені. Почали збиратися окремі групи, щоб обговорити плани державного перевороту, дехто навіть виходив уночі, щоб розвісити таблички зі скаргами на уряд. Усе це додавало сум’яття і без того неспокійному місту. Імператор справедливо не побажав терпіти такої поведінки. За інформацію про заводіїв було оголошено винагороду, і скоро з’явилися інформатори. Так чи інакше, заворушення продовжувалися, аж поки кораблі із зерном не ввійшли до гавані в Остії[17] і імператор не влаштував кілька гладіаторських боїв — нібито з метою відсвяткувати прибуття кораблів, а насправді, щоб трохи розворушити і розважити похмурий плебс.
16
Тарпейська скеля — прямовисна скеля в Римі із західного боку Капітолійського пагорба. Із цієї скелі скидали засуджених на смерть злочинців, у тому числі й рабів, які втекли від господаря.