Щоправда, пізніше Катон дійшов висновку, що сільське господарство приносить більше задоволення, ніж прибутків. Тому він інвестував капітал у менш ризиковані справи. Він купував ставки, гарячі джерела, ділянки, активно використовувані пралями, і з усього цього мав непоганий зиск. Окрім того, він позичав гроші найганебнішим чином з усіх можливих. Він фінансував торгові кораблі за такою схемою: вимагав, аби всі його позичальники об’єднувались у велику компанію, а коли вона досягала п’ятдесяти учасників і такої ж кількості суден, одну частину в компанії брав собі. Не бажаючи бруднити рук і плямувати свого імені участю в торгівлі, він використовував представника — свого вільновідпущеника на ім’я Квінтіон, який наглядав за всіма його оборудками та забезпечував їхню прибутковість. Так, у кожному конкретному плаванні Катон ризикував лише маленькою часткою свого капіталу, а торгівля в цілому приносила йому дуже вагомий прибуток.
Багато хто розбагатів на комерційних оборудках. Одні з найбільших статків зробив Марк Ліциній Красс. Він походив із шляхетного роду. Його батько певний час був цензором і навіть заслужив тріумф за перемогу над лузітанами[18] на Іберійському півострові. Та родина була небагатою, і Марк разом із двома братами виростав у маленькому будинку. Нерухомість зробилася його справжньою пристрастю. Красс навіть зв’язався з весталкою[19] на ім’я Ліцинія, бо їй належала приваблива вілла в передмісті Рима, яку він зажадав придбати якомога дешевше. Красс успішно переконав власницю продати йому маєток, але це тільки розпалило його апетит. Пожадливість Красса швидко перевищила всілякі межі. Маючи до своїх послуг більш ніж скромні суми, він все одно прихитрявся скуповувати дорогу нерухомість, використовуючи найбезчесніші засоби. Людське горе, пожежі та війни — все було йому на користь, робилося джерелами його збагачення.
Після того як диктатор Сулла захопив у Римі владу і стратив багатьох своїх супротивників, Красс задешево скупив їхні численні маєтності. Він зауважив, що тепер, коли Рим розрісся до гігантських розмірів, у ньому часто виникають пожежі. І хай би де спалахувало, Красс, не гаючись, мчав на місце події і пропонував господарям будинків, сусідніх із тими, що горіли, продати йому їхню власність за мізерну ціну. Люди, побоюючись, що вогонь перекинеться й на їхні будинки та залишить родини без даху над головою і без засобів існування, часто приставали на Крассову пропозицію. У результаті такої стратегії до його рук перейшла більша частина Рима.
Проте гігантські обсяги нерухомості, що нею володів Красс, зовсім не означали, що сам він жив у палаці. Він володів п’ятьма сотнями рабів, які обслуговували його маєтки, але збудував для себе лише один будинок. Він робив великі інвестиції в срібні копальні, у сільськогосподарські землі та в рабів. Він зробився таким багатим, що профінансував кампанію Юлія Цезаря, коли той пішов у політику. Нерухоме майно Красса коштувало цілих двісті мільйонів сестерціїв. Та під кінець він зажадав повторити досягнення Юлія Цезаря — людини, прихід якої до влади сам і профінансував. На власний кошт він зібрав військо і вторгся в Персію, де і був убитий. Коли військо зазнало розгромної поразки під Каррами, разом із Крассом загинули двадцять тисяч відважних римлян, а ще десять тисяч потрапили до полону. Перси познущалися над жадібністю Красса й залили йому, вже мертвому, рота розплавленим золотом.
Через загрозу пожежі міська нерухомість не завжди була надійним вкладенням капіталу. Одного разу, піднімаючись на Циспій[20], ми з моїм товаришем Юліаном побачили, що велика багатоквартирна, на кілька поверхів, будівля загорілася. Полум’я швидко перекинулося на навколишні будівлі — й запалав цілий квартал. Ми дивилися на високі вогняні язики, що злітали в небо. Відтак Юліан повернувся до мене й сказав:
— Нерухомість у місті дає дуже непоганий прибуток, але ризики при цьому є занадто високими. Якби можна було винайти засіб, щоб римські будинки перестали постійно горіти, клянуся Юпітером, я б продав усі свої сільські садиби і купив би будинок на Есквіліні[21]!
18
Лузітани — група племен, які мешкали у VI ст. до н. е. — I ст. н. е. на заході Піренейського півострова, на території сучасної Португалії.
21
Есквілін — пагорб, на якому розташовувалося найдавніше після Палатина римське поселення.