Сердегу приволокли.
— Роздягніть його! — наказав господар.
Із кухаря хутко зірвали одяг, і він стояв, дрижачи, між двома катами, яких теж устигли покликати. Ми всі узялися просити за бідолаху, мовляв, із ким не буває: «Трималхіоне, зроби виняток, відпусти його».
Мушу зізнатися, що особисто я був спантеличений, тож нахилився до свого сусіда й прошепотів:
— Хіба таке можливо, щоб нормальний кухар забув випатрати кабана? Це — злочинна недбалість. Коли б мій кухар утнув таке, я б не попустив.
Та, на мій подив, Трималхіон, схоже, вирішив не виявляти суворості.
— Що ж, — сказав він, — хай покаже, чого варта його кухарська майстерність, і випатрає кабана просто зараз.
Кухар надягнув туніку, взяв м’ясницький ніж і розрізав кабану черево. І тут раптом із розрізу линув цілий потік ковбас, пирогів і солодощів упереміш. Усі присутні одночасно заплескали в долоні, захоплені цим розіграшем.
— Хвала кухарю! — дружно закричали ми всі, і його було нагороджено чашею вина з коринфської бронзової амфори.
Невинні веселощі, я б сказав, але навряд чи таке можна назвати бенкетом шляхетної людини.
Якщо ви занадто бідні, щоб купити віллу для прийому гостей, подумайте про вступ до клубу. Формально ці клуби створені для того, щоб можна було накопичити гроші на пристойний похорон, та в більшості випадків вони влаштовують для своїх членів бенкети і мають велику популярність серед заможного, але простого люду. Я є почесним президентом однієї з таких асоціацій. Вступний внесок зазвичай становить сто сестерціїв плюс амфора доброго вина. Щомісячний внесок — один сестерцій. Після смерті члена клубу його родина одержує триста сестерціїв на поховання і п’ятдесят — на похоронну процесію. Приблизно раз на місяць ми влаштовуємо загальні обіди, і члени клубу зобов’язані зробити внесок у вигляді амфори пристойного вина, хліба та сардин. Існує певний набір правил, аби ці обіди не перетворилися на бучну пиятику. Якщо хтось починає ходити кімнатою та змінювати місце за столом просто так, влаштовуючи безлад, на нього чекає штраф у чотири сестерції. Якщо хто-небудь зчиняє сварку чи бешкетує, його штраф становитиме дванадцять сестерціїв. За неповагу до мене, президента, платять двадцять сестерціїв. Мушу зізнатися, що не завжди відвідую ці обіди; іноді замість себе я посилаю уповноваженого представника. Та якщо вже приходжу, то зобов’язаний бути в тозі і на день народження Діани, богині — покровительки нашого клубу, приносити в жертву вино та пахощі. Окрім того, я забезпечую членів клубу олією, що її вони використовують, відвідуючи публічні лазні перед тим, як прийти на щомісячний обід.
Що вище ви піднімаєтеся суспільними сходами, то більше маєте справ. Мене постійно запрошують на різноманітні обіди та почесні зібрання. Вчора, наприклад, я спочатку відвідав свято: син мого приятеля вперше надів чоловічу тогу; потім — весільний сніданок; після цього на прохання іншого приятеля був присутній на пов’язаних із його справою слуханнях у суді; ще один знайомий просив мене засвідчити його заповіт, а інший — підтримати його призначення на державну посаду. Важко порахувати, скільки днів я витрачаю в Римі на всю цю метушню. Та коли вдається поїхати в село, там усе відбувається зовсім по-іншому. Там я можу зосередитися на своїх наукових дослідженнях, а також відновлюю сили помірними фізичними навантаженнями і лазнею. Там не треба вислуховувати нескінченні плітки та роздавати доручення. Я живу сумирно, спілкуючись тільки з книжками. Це — найшляхетніше з усіх можливих занять. Щасливою є та людина, котра може відійти від справ і жити у своєму родовому маєтку, котра не позичає грошей, не служить у війську і тримається на відстані від метушні форумів. Замість усього цього такий римлянин обробляє свої виноградники, дивиться, як пасуться його отари, або, лежачи на м’якій траві під віковим дубом, слухає, як щебечуть у кроні пташки.
⁕ ⁕ Коментар ⁕ ⁕
Багаті та впливові римляни спогорда дивилися на тих, хто добував собі хліб власною працею. Цицерон склав цілий список занять, які вважав неприйнятними для шляхетної людини («Про обов’язки», 1.42 і 2.87–2.89). Прості римляни, однак, не могли дозволити собі бути особливо розбірливими. Найпростіше, здається, було б об’єднати римський плебс в один клас, але він був так само структурованим і багатошаровим, як і вищі ешелони. Найочевиднішим кроком до кращого життя було опанування ремесла: кваліфікована праця оплачувалася вдвоє вище, ніж некваліфікована. Але навіть і некваліфікована фізична праця не була однаковою — від сільськогосподарських робітників на селі до будівельників і носіїв у містах. Те, що більшість римлян мала рабів, зовсім не означало, що вони не мусили заробляти собі на прожиток. Заключний буколічний пасаж Фалкса про радощі сільської праці досить-таки далекий від правди про ту виснажливу, важку роботу, що її доводилося виконувати більшості селян; Фалкс тут дослівно повторює другий із «Еподів» Горація.