Для тих, хто мав великі статки, працею було виконувати обов’язки, що накладало на них життя, сповнене дозвіллям: необхідність брати участь у суспільних справах, патронувати своїх клієнтів, бути присутнім на багатьох церемоніях і різноманітних заходах, а також задовольняти власні інтелектуальні потреби. «Листи» Плінія (1.9) надають гарний приклад того, чим заповнював свій день багатий і шляхетний римлянин. Такого штибу люди часто нарікали на метушню та мріяли про спокій і тишу своїх сільських садиб.
Найшляхетнішим вважався прибуток, який давали сільські володіння. Усі, кому вдавалося заробити якісь гроші, скоро починали шукати шлях до більш вишуканого товариства і знаходили його, інвестуючи гроші у володіння землею. Соціальній мобільності сприяли також ремесло і торгівля. Римські товари, від високоякісного скла до популярного соусу до риби, що мав назву гарум, продавалися по всій імперії та за її межами. Соціальна верхівка дивилася на такі заняття спогорда, але й сама ними не гребувала. Найчастіше аристократи наймали підставних осіб, наприклад зі своїх колишніх рабів, які представляли їхні інтереси в торгових операціях, дозволяючи своїм наймачам «не бруднити рук». Окрім того, римська еліта багато вкладала у міську нерухомість, хоча в масштабах більш скромних, ніж горезвісний Красс. Більша частина міського житла будувалася нашвидкуруч і з того, що знайдеться, тож обвали та пожежі були звичайною справою. Оповідь про будівлю, що завалилася, ґрунтується на свідченнях Авла Геллія («Аттичні ночі», 15.1) і Цицерона («Листи до Аттика», 14.9). Особливо вражає у Геллієвій розповіді про те, як він дивився на пожежу, повна відсутність цікавості до людей. Він ніде не згадує, чи вдалося врятуватися тим, хто був усередині, і навіть не звертає уваги на це питання. Єдина думка, на яку його наводить нещаслива подія, стосується фінансових ризиків, пов’язаних із подібними інвестиціями.
Форма тоги та спосіб її носіння насправді і досі залишаються недостатньо вивченими. Опис Квінтиліана («Повчання до оратора», 11.3) має на меті наголосити на тому, яким складним було це вбрання. Почасти саме непрактичність тоги як одягу робила її такою цінною, своєрідним статусним маркером. Складка на грудях називалася синусом, через це намагання втертися комусь у довіру почали називати інсинуацією. Підтримувати чистоту тоги було непросто, особливо враховуючи те, що римляни не прали милом. Натомість вони застосовували різноманітні лужні рідини, найрозповсюдженішою з яких була сеча. Через те що за тогою було дуже важко доглядати, вона поступово вийшла зі щоденного вжитку та почала використовуватися тільки в офіційних випадках, — наприклад, для відвідування гладіаторських ігор, на яких був присутній імператор. У ранній імперії її вже повсюдно заміняв плащ, відомий під назвою лацерна[23].
Опис Александрії, що його приписують імператору Адріану і який насправді датується набагато пізнішим історичним періодом, можна знайти в «Історії Августів: Фірм, Сатурнін, Прокул і Боноз» (8). Едикт Діоклетіана про максимальні ціни, виданий у 301 р., містить відомості про розмір щоденної платні для всіх категорій ремісників і робітників. Ціни у ньому вказані в денаріях, бо в III ст. був період дуже високої інфляції; через те порівнювати їх із цінами ранньої імперії в сестерціях слід дуже обережно. Життя мегабагатія Красса описане Плутархом у творі «Красс». Статистику, пов’язану із життям і кар’єрою колісничого Діокла, взято із запису Cil 14.2884. Амміан Марцелін описує чаклунство, що застосовувалося під час змагань із метою вплинути на результат («Діяння», 26.3.3). Любов Калігули до свого коня Інцитата описана у Діона Кассія в «Римській історії» (59.14) і у Светонія в творі «Калігула» (55). Вигаданий персонаж Трималхіон і його бенкет, який вражає уяву, описані в романі Петронія «Сатирикон», а подробиці більш звичайних клубів моделі «Обід і похорон» найповніше представлені в записі CIL 14.2112.
⁕ Розділ IV ⁕
Які римляни, така й романтика
23
Лацерна — короткий (до колін) широкий плащ із дорогої тканини, сколотий на грудях пряжкою, як правило, виготовленою з коштовного металу.