А одного разу я зіткнувся з агресивною жіночою поведінкою у власній родині. Не так давно я гостював у свого брата Квінта в Арканумі. Він поводиться зі своєю дружиною спокійно та м’яко, не даючи бодай найменшого приводу для сварки. Дуже доброзичливим тоном він якось сказав їй: «Помпоніє, чи не покличеш ти жіноцтво до столу, а я тим часом сходжу по чоловіків?» Хіба може бути щось шанобливіше за подібне звертання? Та дружина різко йому відповіла: «Я тут і сама наче гостя, хіба ні?» Я не зовсім зрозумів, що вона мала на увазі, можливо, почувалася напружено та невпевнено через те, що всі її статки перейшли у власність чоловіка. «Ось із чим доводиться мати справу буквально щодня!» — сказав мені Квінт. Житейські дрібниці, я розумію, але вони дуже дратують. Вони перетворили те, що мало бути приємним раннім обідом, на тяжку повинність. Дружина мого брата навіть не лягла за стіл. Квінт наказав віднести кілька страв їй до кімнати, та Помпонія вередливо ними знехтувала. Коротко кажучи, мені ще ніколи не випадало бачити такої неґречної поведінки. Брат розповів, що вона навіть відмовляється ділити з ним ложе. Коли я повернувся додому, то написав листа до її брата (її батько вже помер), у якому зазначив, як погано його сестра поводиться з моїм братом, і попросив його вжити відповідних заходів.
На жаль, такі конфлікти не завжди можна вирішити. То що робити, якщо ви все ж таки вирішили розлучитися? Якщо хочете покласти шлюбові край, все, що потрібно, — це повідомити дружину: на словах, листом або просто послати до неї раба з усним повідомленням. Подружнє життя є заснованим на згоді між чоловіком і жінкою шлюбного віку і відбувається з дозволу відповідних піклувальників, а коли згоди між чоловіком і жінкою більше немає, не існує і підстав для збереження шлюбу. Звичайно, у реальному житті все буває набагато складніше, і насправді досягнення домовленості про розлучення зазвичай потребує тривалих перемовин між обома родинами.
Такого поняття, як спільне майно, у Римі не існує. Загальний принцип, за яким відбувається майновий поділ під час розлучення, передбачає, що жінка забирає з собою те, що принесла чоловікові для спільного життя як посаг. Тому я завжди раджу молодим чоловікам тримати повну вартість посагу окремо, напоготові, щоб у разі розлучення можна було її відразу ж компенсувати. Суд наполягає на повній виплаті, перш ніж буде ухвалено постанову про розлучення, тож якщо ви одружилися з дівчиною із багатої родини, яка принесла із собою великі статки, то у вас можуть виникнути проблеми. Коли не виявити певної обережності, можна потрапити в повну залежність від дружини. Однак якщо ви розлучаєтеся з її вини, із вартості посагу ви маєте право утримати витрати на дітей у пропорції однієї шостої на кожну дитину, але не більше половини. Можна також утримати одну восьму та одну шосту від вартості посагу як покарання за виявлену нею аморальність, якою вважається подружня зрада. Одначе пам’ятайте про те, що розлучення набуває сили лише після того, як відповідну постанову буде проголошено в присутності сімох чоловіків, які мають римське громадянство. Це особливо важливо, якщо дружина вас зраджувала, адже якщо ви не розлучилися за всіма правилами, то пізніше вас можуть звинуватити в сутенерстві, оскільки вона поводиться як повія.
Діти завжди належать батькові. Багато розгніваних чоловіків ніколи більше не дозволяють своїй колишній дружині бачитися з дитиною. Таку поведінку можна зрозуміти, але все ж таки гніватись аж до такої міри не варто. Відсутність у їхньому житті матері, хай якою б зіпсутою вона не була, не піде дітям на користь і може навіть налаштувати їх проти вас. Окрім того, якщо дружина вважає вас здатним на таку злопам’ятність і мстивість, вона може вирішити тягнути далі ярмо остогидлого їй шлюбу, хоча ви обоє могли б від нього звільнитись і здійснити нову спробу. Наймудрішою стратегією усіх, хто розлучається, є якомога приязніше попрощатись і домовитися між собою, щоб молодші діти залишались із матір’ю, а ті, хто вже почав навчатися, жили б із вами. Хай би де дитина проживала, фінансову відповідальність за неї завжди несете ви.