Окрім усього іншого необхідно також пильно стежити за окремими спільнотами, що можуть практикувати дивні релігійні обряди і тим самим вносити розбрат у наші особливі відносини з богами. Однією із таких сект є юдеї, багато яких живе на іншому березі Тибру. Імператор Август виявляв до них величезну терпимість. Відомо, що юдеї вперше з’явились у Римі як раби, а згодом багато з них стали римськими громадянами, оскільки отримав від своїх господарів свободу. Однак юдеїв ніколи не примушували відмовлятися від своїх традицій і релігійних обрядів; у Римі вони заснували синагоги й дотримувалися шабату[56]. Імператор Август також знав, що вони посилають великі суми грошей до Єрусалима, але ніколи не намагався вижити їх із Риму чи позбавити громадянських прав. Він поважав Юдею і її давні традиції, через те з пошаною ставився до євреїв і їхньої релігії та навіть давав гроші на виконання юдейських ритуалів. Він стежив, щоб євреї отримували свою частку безкоштовного зерна, особливо коли іншим його видавали в суботу, через те що цього дня юдеї не могли його забрати. І як відплатили вони за цю нашу великодушність? Під час правління імператора Нерона євреї збунтувалися, тож великому Веспасіану і божественному Титові не залишалося нічого іншого, як жорстоко придушити їхнє повстання.
Іще одним так само небезпечним релігійним угрупованням є християни. Вони відмовляються приносити жертви обожненим імператорам навіть заради процвітання імперії. Після великої пожежі в Римі імператор Нерон, природно, звинуватив у ній цих сектантів, які, це загальновідомо, із нетерпінням чекають, коли увесь світ буде зруйновано в результаті природної катастрофи. Імператор кидав їх диким звірам, вимащував у смолі та спалював, використовуючи для освітлення вулиць. Але попри те, що християн повсюдно ненавиділи за їхню порочність, вважаючи, що вони заслуговують на найбільш суворе покарання, люди співчували їм і думали, що Нерон для Рима становить іще більшу небезпеку, ніж християни.
Остерігайтеся християнства! Шанувати християнського бога — це все одно, що відкидати богів, які зробили Рим великим. Це означає вбачати в їхньому богові свого батька, а сестер і братів — у інших християнах, а не у своїх справжніх родичах і сім’ї. Поважати та шанувати треба власного батька, йому ж і підкорятися. Абсолютно природно, що час від часу, коли держава відчуває певні труднощі, всі починають розуміти, що такі дисидентські угруповання ображають богів і тому мають бути знищені. Деякі з християн самі напрошуються на страту. Від них лише вимагається принести дар статуї імператора і з’їсти трохи жертовного м’яса, але вони відмовляються це зробити, вважаючи, що такий вчинок образить їхнього єдиного бога. Не розумію, чому вони вбили собі це в голови.
Нещодавно я бачив, як кількох християн допитували на форумі. Подивитися на це зібрався величезний натовп. Один за одним звинувачувані зізнавалися в тому, що є християнами. Батько однієї молодої жінки намагався вмовити її принести жертву і, щоб переконати, підняв перед нею її власне немовля. Навіть суддя приєднався до тих умовлянь, тому що йому зовсім не хотілося карати цю шляхетну молоду особу. Він сказав: «Пожалій свого батька! Змилуйся над своєю дитиною!» Але вона вперто відповідала: «Я — християнка». Соромно було дивитися на те, як вона не підкоряється своєму завчасно посивілому батькові, котрий дійшов до того, що благав її на колінах; у якийсь момент його навіть довелося відганяти палицями, позаяк, охоплений зрозумілою люттю, він кинувся на свою дочку, витріщивши очі.
Судді не залишалося нічого іншого, як усім християнам винести вирок: розтерзання дикими звірами на арені Великого цирку. Страта мала відбутися вже за кілька днів, під час ігор на честь дня народження імператора. Увечері напередодні страти засудженим принесли їхню останню вечерю. За багаторічною традицією місцеве населення зібралося, щоб подивитися на страту й осипати християн насмішками за їхню дурість, через яку вони відмовляються приносити жертви богам, і за їхню безпрецедентну ворожість до імператора, через яку вони відмовляються його шанувати. Християни відповідали натовпу погрозами, описуючи все те, що їхній, так би мовити, всемогутній бог зробить колись із римлянами, хоча самим християнам від цього буде дуже мало користі.
Наступного дня засуджених до страти християн вивели на циркову арену. У це важко повірити, але багато з них, здається, усміхалися. Молоду матір витягли на арену роздягненою догола. Оскільки вона недавно народила, із її грудей сочилося молоко. Глядачі, звичайно, були шоковані таким непристойним видовищем і зажадали, щоб її вивели і відповідним чином одягли, перш ніж вона зустріне смерть. Натовп завив, вимагаючи крові християн, а ті відповіли співом, який нікому не приніс задоволення. Деякі приречені на смерть чоловіки викрикували гасла на кшталт «Ви судите нас, але вас судитиме Бог!». Це розлютило натовп іще дужче. Губернатор наказав відшмагати злочинців нагаями. Християни гучними голосами дякували своєму богові за тортури. Що за дивні люди!
56
Шабат, також шабаш — в юдаїзмі — сьомий день тижня, у який Тора наказує утримуватися від роботи. Триває від заходу сонця в п’ятницю до заходу сонця в суботу.