У заповіті слід винагородити тих, хто добре послужив вам за життя. Наприклад, я звільню всіх своїх особистих рабів, чиєю службою залишуся задоволений. За життя розводитися про свою щедрість вважається вульгарним, але корисним — нехай раби знають, що після вашої смерті отримають свободу. Це буде гарантією їхньої гарної поведінки до самого кінця. Якщо у вас немає родинної усипальниці, потурбуйтеся про пам’ятник, який відповідатиме вашому земному суспільному становищу. Нещодавно я бачив усипальницю одного вільновідпущеника, прикрашену витонченою різьбою з вінками, ароматичними фіалами, маленькими собачками та різноманітними міфологічними сценками. Вона була, мабуть, аж близько ста футів завширшки і двохсот завглибшки. Навкруги росли фруктові дерева і вився виноград. Біля входу завжди чергував раб, щоб не дозволяти нікому випорожнюватися всередині склепу. Статуя небіжчика зображувала його в одязі посадовця, котрим він, найімовірніше, ніколи не був, і в коштовних прикрасах, ніби він усе своє життя роздавав милостиню. Поруч височіли статуї дружини та улюбленого хлопчика-раба. Посередині перед усипальницею розташовувався сонячний годинник, аби кожен, кому захочеться дізнатися час, мусив побачити також і ім’я небіжчика, викарбуване в камені над годинником величезними літерами. Нижче хвалькуватий напис оповідав про його багатство і закінчувався закликом «Ніколи не слухайте філософів!», що, можливо, й не позбавлено сенсу, але чи варто про це так голосно кричати?
Якщо ви не нажили великих багатств, обирайте для себе більш скромний напис. Мені доводилося бачити такі: «Тут мій дім навіки, тут відпочинок від турбот», «Як швидко ми проходимо шлях від нічого у ніщо», «Бог вина мене ніколи не підводив», і незмінно популярний «Я не був, я був, мене нема, мені все одно». Поставте свій пам’ятник на узбіччі однієї з доріг, які ведуть із міста, щоб його було видно перехожим і подорожнім. На цю тему існує дотепний анекдот. Один розумник цікавився, де краще розмістити гробницю, і йому порекомендували якесь місце. «Ні, не годиться, — сказав він, — це дуже нездорова місцина».
Помріть шляхетно. Який сенс прожити життя доблесно і сміливо, якщо під час наближення смерті ви починаєте верещати, як свиня, що її ведуть на заріз? Шляхетно померти — ось обов’язок кожної людини. Найкращим прикладом цього є Сенека. Він працював учителем при майбутньому імператорові Нероні, коли той був іще хлопчиком, і деякий час залишався його радником, коли той зійшов на трон. Та незабаром Сенека впав у немилість (можливо, через участь у заколоті з метою вбивства Нерона, хоча багато хто стверджує, що він не був у тому винним). Коли Сенека одержав наказ здійснити самогубство, то вибрав традиційний спосіб. Він продиктував писцю свої останні слова, потім в оточенні найближчих друзів перерізав собі вени на зап’ястках і під колінами. Протягом усього цього часу він не припиняв бесіди з друзями та виявляв шляхетність і володіння собою так само, як і Сократ, коли той випив чашу з цикутою за вироком суду. Сенека був уже літньою людиною й погано харчувався, тому кров із його тіла витікала повільно. Тоді, щоб поквапити смерть, яка не поспішала за ним приходити, Сенека випив отруту, проте й це не допомогло. Тоді він наказав рабам покласти себе до гарячої ванни, щоб посилити кровотечу. Навіть це не дало результату, і солдати, прислані спостерігати за самогубством, почали погрожувати, що самі довершать справу. Тоді Сенеку переклали до ванни з дуже гарячою водою, де він швидко задихнувся парою. Згідно з давно написаним заповітом, його поховали без звичайних погребальних обрядів. Сенека був настільки доброчесним, що навіть на вершині своєї могутності думав про те, щоб завершити життя скромно.
Жінки теж можуть померти доблесно. Після того як Цецину Пета було звинувачено в зраді імператора Клавдія, йому наказали покінчити з життям, але він виявився боягузом — в останній момент йому не вистачило духу всадити в себе меч. Тоді його дружина Аррія вдарила мечем себе, а потім простягнула його чоловікові зі словами: «Бачиш, Пете, це зовсім не боляче».
Навіть чужоземні жінки можуть сподобитися благородної смерті. Остання з єгипетських Птолемеїв, Клеопатра, зірвала плани імператора Августа продемонструвати її живою під час його тріумфу в Римі на честь перемоги над царицею та її коханцем Марком Антонієм. Клеопатра вирішила, що краще залишить цей світ як цариця, ніж предстане перед римлянами полонянкою. Тому вона призвала двох своїх найнадійніших прислужниць, Нерію та Карміону, щоб одна зробила їй розкішну зачіску, а друга — підстригла нігті. У кошику з виноградом і фігами їм вдалося пронести повз сторожу отруйну змію. Цей вид змій називали «стрілки» тому, що вони миттєво жалили й отрута їхня була смертельною. Служниці зголосилися перевірити дію отрути на собі, щоб переконатись у тому, що вона насправді приносить миттєву смерть. Саме такою вона й виявилася. Потім Клеопатра змусила змію вжалити себе. Август був зворушений і відданістю обох прислужниць своїй цариці, і рішучістю Клеопатри не жити в рабстві. Кажуть, вона померла з короною на голові, щоб навіть мертвою мати вигляд цариці.