Ми вже бачили, що будь-який гладіатор вивищується своєю смертю. Коли переможець бере меч і приставляє його до горла переможеного гладіатора, той має дивитися вгору з твердістю, не виказуючи ознак страху та взагалі будь-яких почуттів. Засуджені на смерть злочинці теж інколи демонструють вражаючу сміливість, самостійно обираючи спосіб, у який їх позбавлять життя. Не так давно я чув про одного полоненого германця, якому присудили боротися в цирку з дикими звірами, а мушу зазначити, що це — страдницька смерть. Зранку в день вистави він пішов до вбиральні, щоб випорожнитися, — це було єдиним, що він міг зробити без нагляду сторожі, — і там ухопив губку, якою підтираються, запхав її собі до горла й задихнувся. Не надто витончено, але яка мужність! Або ось іще один приклад: одного гладіатора везли на арену на возі. Він клював носом, начебто засинаючи, і раптом стрімко упхав голову між спицями колеса й зламав собі шию, тим самим уникнувши огидної смерті за допомогою воза, що віз його до місця страти.
Нас не мусять дивувати негаразди, що їх посилає фатум. Людям на роду написано страждати від лиха та нещастя. Багато хто боїться смерті. Та в будь-якому разі смерті не уникнути. Дехто навіть залишив Кампанью після виверження Везувію і стверджував, що ніколи більше туди не повернеться. Ці люди, напевно, втратили глузд, якщо вважають, що у світі є безпечні куточки. Усі землі живуть за однаковими божественними законами. Фатум ходить по колу і врешті-решт повертається туди, де давно не бував.
Мудрі люди не бояться фатуму. Якщо вам притаманна справжня мудрість, то ви знаєте, що майно, влада і навіть власне тіло належать вам тільки тимчасово. Та мудрим відомо також, що їхнє життя не є безглуздим саме через те, що воно належить не їм. Усе, чим вони володіють, видане їм у довірче управління і має бути поверненим богам за першою вимогою. Вони виконують свої обов’язки так, як чоловік благочестивий і добросовісний піклуватиметься про майно, довірене йому в управління. Коли настане час його повертати, він не почне скаржитися або нарікати на долю, а просто скаже: «Дякую за все, чим володів і що, доки це було моїм обов’язком, примножував, а тепер повертаю добровільно». Тож коли природа зажадає вашого життя назад, скажіть їй так: «Візьми мій дух, який зараз є міцнішим, ніж у той момент, коли ти мені його дала». Хіба ж важко повернутися туди, звідки ви прийшли?
Неможливо правильно жити, якщо не знаєш, що таке — правильно померти. Нам видаються бридкими гладіатори, які відчайдушно намагаються врятувати своє життя боягузливими викрутасами, але ми любимо тих, хто виявляє хоробрість, що межує з повною безрозсудністю. Так само й боги швидше схильні терзати й убивати тих із нас, хто чіпляється за своє життя. Наші життя — це гладіаторські ігри богів. «Чому, — запитують вони, — я маю щадити тебе, боягузливе створіння? Тобі дістанеться більше ударів і ран саме тому, що ти не вмієш підставити горло під меч». Сміливому ж вони кажуть: «Ти, хто приймає удари не ховаючись і не затуляючись руками, проживеш довше і помреш швидше та легше».
Нещастя ранить лише тих, хто на нього не чекає і не готовий до зустрічі з ним. Тим, хто думав тільки про щастя і сподівався лише на нього, скорбота може здатися нестерпною. Ми бачимо, що оточуючий світ наповнений бідами. Навіщо ж дивуватися, якщо яка-небудь із них уразить і нас? Коли лихо сталося, зміцнювати дух уже пізно. Зрозумійте, що життя є скороминущим, і хай би якими багатими, здоровими чи могутніми ви були зараз, цьому скоро настане кінець. Хіба не був Юлій Цезар убитий в зеніті свого володарювання? А цар Югурта, який наводив на римлян жах, хіба не зазнав він поразки того ж року? А скільки ще царів і цариць пройшло повз нас полоненими у наших тріумфальних процесіях? У цьому мінливому світі готуйтеся до того, що все, що може з вами статися, неодмінно станеться. У потрібну хвилину така готовність дасть вам силу вистояти.