Перемога у війні залежить не тільки від того, скільки солдатів є в підпорядкуванні військового командира, і не від хоробрості самих солдатів. Запорукою перемоги є відповідні навички та дисципліна. Завоюванням світу римляни завдячують безперервній військовій підготовці, неухильному дотриманню дисципліни у своїх таборах і пильній, у найменших деталях, увазі до мистецтва ведення війни. Де б ми — жменька легіонерів — були без цього, коли билися проти величезного галльського війська? Або як би впорався пересічний римський солдат, який був менше шести римських футів на зріст, із білявими велетнями-германцями? Та й іспанців також було значно більше від нас, і вони були фізично сильнішими. Єгиптянам ми повсякчас поступалися й багатством, і хитрістю. Щодо греків, то ми завжди програвали їм у знаннях. Аби врівноважити ці свої недоліки, римляни завжди набирали до війська лише найкращих, а потім приділяли посилену увагу їхній військовій підготовці. Будь-які командири знають, наскільки важливо загартовувати солдатів постійними вправами, відточуючи усі прийоми, що можуть хоч раз знадобитися воякам на полі бою. Мужність солдата зростає разом із його професійною підготовкою. Тоді він рветься використати на практиці те, чим його навчили володіти так досконало. Оскільки найвідважнішим солдатам командир дає найнебезпечніші завдання — чи то нічна засідка, чи атака добре укріплених позицій або ж розвідка в тилу ворога, — солдат, який отримає такий складний наказ, сприймає його як найвищий вияв довіри та комплімент. Як і спартанці, котрі випробовували непохитність своїх синів, привселюдно шмагаючи їх нагаями, наші командири вимагають, щоб їхні солдати стійко зносили біль від ран і підставляли своє бите тіло для нових покарань. Невеликий підрозділ таких загартованих воїнів завжди зможе перемогти військо набагато чисельніше, але погано навчене та недисципліноване. Новобранець полотніє від однієї думки про можливе поранення, а ветеран знає, що пролита ним кров є часткою ціни, сплаченої за перемогу.
Усі завоювання Римської імперії не були випадковими. Римляни розуміють, що неробство — ворог дисципліни. Навіть під час тривалого миру військова підготовка не припиняється. І ці тренування в усіх своїх деталях є такими ж важкими, як і справжня війна. Військо легко впорується з виснажливими маршами та довготривалими баталіями, адже для нього війна фактично нічим не відрізняється від мирного часу. Солдатів не лякає рукопашний бій через те, що їхні щоденні тренування можна без перебільшення назвати пекельними. Їхня фізична та технічна підготовка доводить, що несподівана контратака супротивника не зможе захопити їх зненацька.
Коли римське військо увіходить на чужу територію, воно уникає зіткнення з ворогом, доки не облаштує свій табір. Вояки вирівнюють майданчик, якщо він не був рівним, а потім великий загін теслярів зводить навкруг нього огорожу. На рівній відстані одна від одної будуються вежі, між ними розташовуються пристосування для метання стріл, каміння та інших снарядів. Зокола по периметру викопують рів, по чотири лікті[11] завширшки та завглибшки. Ставляться четверо воріт — по одному з кожної сторони квадратного табору. Їх роблять достатньо великими, щоб заганяти худобу до табору і щоб військо могло залишити табір досить швидко. Всередині табір поділено вулицями, намет командувача стоїть у центрі. Також виділені окремі зони для солдатських наметів, для ковалів і для зберігання припасів.
Військо розбите на невеликі підрозділи. Кожний підрозділ відповідає за власне забезпечення, тобто запаси дров, води та пшениці. Усе робиться спільно: солдати разом їдять і планують свій сон так, щоб нести сторожову вахту по черзі. Команди подаються звуком горна. Щодня командувач змінює пароль, щоб до цієї польової фортеці не прокралися ворожі шпигуни. Також командувач віддає різні накази, що через старших офіцерів потрапляють до центуріонів[12] і далі — до війська. Таке підпорядкування дозволяє тримати під контролем усе, що роблять солдати, і, за необхідності, розвертати їх у бойовий порядок за лічені секунди.
Вступаючи в бій, римляни мають заздалегідь розроблений план дій на випадок будь-якої несподіванки. Кожне рішення виконується миттєво. Внаслідок цього вони майже ніколи не припускаються помилок, а якщо й припускаються, то можуть швидко їх виправити, бо вводять у дію резервний план. Вони не турбуються, коли щось іде не так тому, що стратегія не спрацювала, як то було задумано, і радше зазнають поразки через помилкову стратегію, ніж переможуть у результаті щасливого випадку або непродуманого поривання. Удача потрібна гарячим головам, плани на ній не будують. Якщо ви все добре спланували, але програли, то, принаймні, можете втішатися усвідомленням того, що зробили все можливе, щоб цьому запобігти.
12
Центуріон — офіцер у давньоримському війську. Слово походить від лат.