Входить Лікар.
ЛІКАР: Дідько! Я оббігав півміста, поки... А це що за чудо? Звідки тут узялося лоша? Ходи до мене, малий, ти голодний? Дивіться, воно облизує мої пальці! Ха-ха-ха!
ПЕС (прокинувшись, оглядається. Осліплений яскравим світлом, прикриває очі): Гав, вимкніть нарешті це світло, неможливо заснути. Перебрали коньяку чи що? І що за люди! Нахлебталися, навіть вихідних не дочекавшись, а тепер лошаки їм привиділися. Де те ваше лоша, покажіть? Ну? Цю-цю-цю! Нема ніякого лошати! І тут вам не стайня, а приватний кабінет гінеколога, правильно? Отож-бо, панове, гасіть світло. Виставу закінчено.
КІНЕЦЬ
Ковзанка (Лючя ковзає)
П’єса на дві дії
Дійові особи:
Фелікс
Лючя — Люція, його дружина
Матір Фелікса
Батько Фелікса
Парубок — здає напрокат ковзани
Таня — його дружина
Жінка з торговельного центру
Касирка — вона каже одну фразу
Дія І
Сцена 1
Торговельний центр. Надворі злива. Фелікс і Лючя стоять у черзі до каси. Обоє вчепились у візок із покупками. Так, наче потопають.
ЛЮЧЯ: Я казала: візьми парасолю. (Пауза.) Через тебе постійно щось трапляється.
ФЕЛІКС: «З ледарем поведешся — горя наберешся». Винний. Я замовив дощ. Багато забашляв, щоб додали ще й блискавку. А що, тобі не подобається?
ЛЮЧЯ: Базікало.
ФЕЛІКС: А парасолю й сама могла б узяти.
ЛЮЧЯ: Куди? У зуби, чи що?
ФЕЛІКС: Ідея! Може, менше скиглила б?..
ЛЮЧЯ (бурмоче): Парко, хоч помирай.
ФЕЛІКС: То й помирай. Коли настане черга розраховуватися, я тебе воскрешу.
ЛЮЧЯ Об’явився тут Ісус Христос! O! Я дещо забула... Збігай за томатним соусом... Але негострим... Я сьогодні рибу смажитиму.
ФЕЛІКС: Що? Знову?
ЛЮЧЯ: Що за «що»? І що не подобається?
ФЕЛІКС: Тільки не рибу.
ЛЮЧЯ: Не хочеш — підеш спати не пожерши. А я їстиму рибу. Соусу, мені соусу!
ФЕЛІКС: Сама піди й принеси.
ЛЮЧЯ: Ах так!
ФЕЛІКС (дражниться): Ось так!
ЛЮЧЯ: Я взагалі не готуватиму. Це офіційна заява. Від сьогодні.
ФЕЛІКС (складає долоні до вуст і вигукує кудись увись): Господи, ти почув мої молитви! Вона більше не готуватиме!
ЛЮЧЯ(ударяє його по руках): Цить, блазню! Не бентеж людей. Постійно уявляєш, що ти тут сам.
ФЕЛІКС: Я сам у всьому торговельному центрі! Сам-самісінький на цілій планеті! Я один такий!
ЛЮЧЯ (дражниться): Так, ти митець. Ти себе любиш. А тепер принеси томатний соус.
Фелікс іде. Повертається з кремом для взуття. Кладе її у візок.
ЛЮЧЯ: Що це?..
ФЕЛІКС: Я подумав, чому б тобі не пофарбувати рибу в траурний колір... З тої нагоди, що готуватимеш востаннє.
ЛЮЧЯ: Ти просто безнадійний. Навіщо нам крем для взуття?
ФЕЛІКС: А навіщо щодня риба?
ЛЮЧЯ: Хочу.
ФЕЛІКС: «Хочу». Слухай... може, ти вагітна?
ЛЮЧЯ (задумливо): Не знаю...
ФЕЛІКС (явно пожвавившись): Може, солоних огірочків?..
ЛЮЧЯ (зморщивши носа): Нііі...
ФЕЛІКС. Томатного соусу?
ЛЮЧЯ. Так!
Фелікс біжить по томатний соус.
ФЕЛІКС (коли повертається назад): А ще візочок для немовляти.
ЛЮЧЯ: Спочатку тест на вагітність.
Сплативши за покупки, вони зупиняються біля виходу. Надворі дощ ллє як з відра. Люди гуртуються під дахом, ховаються від дощу. Фелікс і Лючя перезираються.
ФЕЛІКС: Біжимо?
ЛЮЧЯ: Біжимо.
Вони біжать під зливою, Фелікс несе два повні пакети з покупками. Лючя дивиться на нього і сміється.
ФЕЛІКС (намагається перекричати шум зливи): Чого?!.
ЛЮЧЯ: Тепер ти дійсно маєш вигляд, наче сам-самісінький на цілій планеті! З пакетами, повними дощу. Такий жалюгідний тип!
ФЕЛІКС: Ти, мабуть, жалкуєш, що вибрала мене?!
ЛЮЧЯ: Я тебе не вибирала!
ФЕЛІКС (не почувши): Що?!..
ЛЮЧЯ: Не вибирала я тебе! Мені тебе вибрали!
ФЕЛІКС: Але чи жалкуєш?!
ЛЮЧЯ: Що, я не чую?!
ФЕЛІКС: Чи жалкуєш?!
ЛЮЧЯ: Звісно, що жалкую!
Вони стикаються одне з одним і падають у калюжу. З пакетів випадають покупки.
ЛЮЧЯ: Гей, ти мене штовхнув!
ФЕЛІКС: Це ти сама мені під ноги потрапила! А!.. Ми забули про тест на вагітність!