ЛЮЧЯ: Бовдур. Я пожартувала. Не буде ніякої дитини.
ФЕЛІКС (серйознішає): А я повірив...
ЛЮЧЯ: Гей, наш туалетний папір тоне!.. Рятуй, капітане!
ФЕЛІКС: Люче, ти пожартувала?..
ЛЮЧЯ (серйознішає): Феліксе...
ФЕЛІКС: Що трапилося?.. Чому кажеш мені «Феліксе», якщо ти не вагітна? Ти ніколи не кажеш «Феліксе»...
ЛЮЧЯ. Феліксе, я їду.
Пауза.
ФЕЛІКС: Куди?
ЛЮЧЯ: Я їду. Назавжди.
ФЕЛІКС: Назавжди.
ЛЮЧЯ: Залишаю тебе.
ФЕЛІКС: Ти їдеш, а я залишаюсь.
ЛЮЧЯ: Я залишаю тебе, Феліксе.(Пауза.) Як ще по-іншому я можу про це сказати?.. Як про таке говорять?
ФЕЛІКС: «Я поїду далеко. Не чекай. Не повернуся...»
ЛЮЧЯ: Не чекай. Не повернуся.
Фелікс підводиться на ноги, повільно збирає покупки. Потім протягує руку Лючі, допомагаючи їй встати з калюжі.
ФЕЛІКС: Ну що, ходімо?
Повільно шкандибає під злегка притихлим дощем. Лючя слідує на крок позаду.
Сцена 2
Велика селянська кімната. Стоять два ліжка, круглий стіл, телевізор. У кімнаті сильно пахне ліками.
У дальньому куті лежить хворий батько. За столом їсть мати, і шістнадцятирічний Фелікс виконує домашнє завдання. Дія відбувається дванадцять років тому.
БАТЬКО (слабим голосом): Регіно!.. Регіно!..
Мати не звертає уваги. Продовжує їсти.
БАТЬКО: Ре-гі-но-чко!..
ФЕЛІКС: Мамо, там батько.
Мати мовби не чує.
ФЕЛІКС: Що, тату?
БАТЬКО: Регіно!..
ФЕЛІКС: Maм...
МАТІР: Ти дивись у свій зошит.
БАТЬКО: Ре-гі-но!..
ФЕЛІКС: Мамо, я підійду.
МАТІР: Сиди!
ФЕЛІКС: Він хоче пити. Віднесу йому попити...
МАТІР: Я поставила йому біля ліжка. Він сам візьме.
Пауза.
БАТЬКО. Регіночко!.. Судно!
Мати повільно кладе ложку. Підводиться. Прямує до батька й витягує з-під ліжка судно. (Усе робить страшенно повільно.) Підіймає ковдру з батька, дивиться і раптом б’є його по обличчю.
МАТІР: Знов?!. Знов?!. (Дає ляпаса ще раз.)
ФЕЛІКС: Мамо!..
МАТІР (батькові): Чого ти раніше мовчав?! Чому не казав, що сцяти хочеш?!
ФЕЛІКС: Він же кликав!
МАТІР: Роби уроки! (Батькові.) Ти навмисно так зробив?! Я тебе питаю — навмисно?!
БАТЬКО: Регіночко, я не відчув...
МАТІР: Чого в біса ти не відчув?! Ти все відчуваєш! Аж крізь стіни все чуєш! Усю постіль спаскудив! Що тепер я постелю? Бидло ти! Лежатимеш тепер на голій цераті, зрозумів?
БАТЬКО: Пробач, Регіночко, не відчув я...
МАТІР: Гівнюк!
ФЕЛІКС (йому увірвався терпець): Не кричи на нього.
МАТІР: А ти помовчи. Робиш уроки, то й роби.
ФЕЛІКС(тихо з ненавистю): Відьма ти.
МАТІР: Що?.. Що ти сказав?..
ФЕЛІКС: Кажу: такої паскуди, як ти, ще треба пошукати.
Мати підходить і з розмаху дає йому ляпаса. Фелікс заклякає. Зненацька дає ляпаса їй у відповідь. Він хапає скручене жужмом мокре простирадло і лупцює ним матір. Вона видає виск.
ФЕЛІКС: Де ти була цієї ночі?!. Де ти вешталася, питаю?!
МАТІР: Тихіше, батько слухає!
ФЕЛІКС: А мені плювати!
МАТІР (плаче): Припини, припини, божевільний! Припини!
Фелікс жбурляє простирадло геть.
ФЕЛІКС: Батько півночі кричав! Приходжу — він упав з ліжка, напівголий, нікому діла нема, а твоє ліжко пусте. І як це зрозуміти?
МАТІР (плаче): Не можу я спати, коли він безперестанку шепоче. Шепоче й шепоче, наче змій! Він мене з розуму зведе...
ФЕЛІКС: Він молиться. А що йому ще робити?
МАТІР: Шепоче таку мерзоту: «Гей, Боже, якому на нас плювати! Блювати хочеться від твого хліба щоденного! У дупу засунь це своє царство разом із короною! Ми не прощаємо винуватцям нашим, ніколи, ти зрозумів?! Ніколи!».
ФЕЛІКС: Ліпше скажи, де ти вешталася?
МАТІР: Я в клуні на сіні ночувала.
ФЕЛІКС: Де в біса! Не ночувала!
МАТІР: А де тоді?.. Піди сам і перевір — злежане.
ФЕЛІКС: Злежане — то дійсно злежане. Сіно як треба розкуйовджене.
МАТІР: Що-що?..
ФЕЛІКС: Шльондра.
МАТІР: Як ти з матір’ю розмовляєш?!
ФЕЛІКС: Ти мені не матір. (Кидає на стіл чоловічий наручний годинник.) Що це?
МАТІР: Малоліток... Роби уроки.
ФЕЛІКС: Що це, питаю?
МАТІР: Годинник...
ФЕЛІКС: Я бачу, що годинник. Чий він?
МАТІР: Не знаю. Не твоє діло. Де знайшов?..