ПАРУБОК (винувато): Ну... Ми ж не самі... Я ж на роботі...
ТАНЯ: Тобі тут не місце. (Стає на коліна і прикладає рота до розстібнутої ширінки.) Ти — льотчик. А здавати в прокат ковзани — деградація. Добре, що ніхто з наших знайомих не бачить...
ПАРУБОК: Таню, не треба. А якщо хтось побачить?.. Знов... вилечу... з робоо-оти... O!..
ТАНЯ (говорить невиразно, бо в роті перешкода): І чудово! І прямо в літак! І просто в синє небо. Ти мій льотчик... Літунчику мій...
У віконці з’являється голівка дівчинки. Вона айкає й одразу зникає. Незабаром з’являються дві голівки... Хихикають.
ПАРУБОК (відштовхує Таню від себе і защіпає поспіхом ширінку): Таню!.. Таню, іди додому!
ТАНЯ (похмуро): У тебе навіть не стоїть.
ПАРУБОК (не на жарт розлючений): Іди, я сказав! Мерщій!
ТАНЯ: Котику, з тобою так уперше.
ПАРУБОК: Іди... до дідька!(Поправляє штани.) Ну, йди вже, поїж!.. Забирайся звідси!
ТАНЯ (ображено надуває губи, здається, що зараз заплаче): Ти мене не хочеш! Ти мене не кохаєш!
ПАРУБОК: Хочу. Кохаю. Тільки не тут!
ТАНЯ: Якщо кохаєш, мусиш і тут!.. А я, дурепа, до солярію сходила... Думала, що засмагну, як Памела, зваблю тебе... тричі за ніч... І більше ти не вештатимешся... Ти де був того разу? Так і не сказав!
ПАРУБОК: O Боже! З друзями пиво пили!
ТАНЯ: З якими друзями? Я подзвоню їм і запитаю. А вони мають дружин?
ПАРУБОК: O Боже! Таню!..
ТАНЯ: Ось чому в тебе не стоїть — він із друзями пиво п’є! Там, де друзі й пиво, завжди знайдуться й дівки. А я сиджу вдома. Що не з’їм — усе вертаю назад. У дитини температура височезна. Мати телефонує щоп’ять хвилин і мозок виймає: «То як, не повернувся ще твій? От побачиш, заарканить його якась барна муза-завсідниця!..». І як я маю почуватися?
ПАРУБОК (ніжно). Таню, не плач. Туш потекла.
ТАНЯ: Ой, де?..(Дивиться у дзеркальце.) Я страшна? Страшна я?
ПАРУБОК: Нестрашна.
ТАНЯ: Але й не красуня?..
ПАРУБОК: Красуня.
ТАНЯ: Памела?
ПАРУБОК: Памела.
ТАНЯ. Ти мені дивись. Дізнаюся, що переспав з іншою, накладу на себе руки.
ПАРУБОК: Не дізнаєшся...
ТАНЯ: Як це? Одразу дізнаюся. Запах видасть і твій пісюн.
ПАРУБОК: Таню, я благаю... Іди вже додому.
ТАНЯ: Що я там робитиму сама?
ПАРУБОК: Ти ж з дитиною...
ТАНЯ: Ай, вона спить і спить. Нема з ким поговорити. Сумно.
ПАРУБОК: Подзвони подрузі.
ТАНЯ: Нудно мені з нею.
ПАРУБОК: Подивися телевізор...
ТАНЯ: Набридло.
ПАРУБОК: То що, Ізабель уже зізналася Хуліо?
ТАНЯ: Не встигла. Роксана завадила. Але мені так здається, що сьогодні вона викладе всю правду.
ПАРУБОК: Нехороша, нехороша та Роксана... Ну, біжи, бо зараз почнеться.
ТАНЯ: Коли повернешся?
ПАРУБОК: За кілька годин.
ТАНЯ. Спробуй раніше прийти, гаразд? Людей же нема. Гаразд?
ПАРУБОК: Гаразд.
ТАНЯ(виштовхує візочок): Сумуватиму без тебе, котику.
ПАРУБОК: Таню?..
ТАНЯ: Що?
ПАРУБОК: Ти поїж.
ТАНЯ: Aгa.
Виходить.
Сцена 5
Залізничний вокзал. Лючя чекає на поїзд. До таксофона кидається схвильована Таня. Вона тремтячими руками набирає номер. Їй це не вдається.
ТАНЯ (істерично): Він що, не працює?
ЛЮЧЯ (не почувши): Прошу?
ТАНЯ: Не працює?..
ЛЮЧЯ: А я не знаю. Можливо.
ТАНЯ (ридає): Він не працює! Не працює!
ЛЮЧЯ. Щось сталося?
Пауза.
Лючя уважно вдивляється в дівчину і раптом її впізнає.
ЛЮЧЯ: Вам треба терміново подзвонити? Візьміть мій мобільний.
ТАНЯ: Ні. Мені не треба подзвонити.
Таня розвертається та йде собі.
ЛЮЧЯ: Зачекайте! (Біжить за нею.) Ви куди?..
ТАНЯ: Не знаю. Можливо, під поїзд?.. Я хотіла поїхати до мами й повіситися на її яблуні. Прямо під вікнами її кухні. Щоб вона виблювала, коли їстиме свій здоровий сніданок... Проте шкода грошей на квиток. Може, ліпше одразу під потяг!
ЛЮЧЯ: Чому ви так... про маму? Ви посварилися?
ТАНЯ: А з ким іще мені сваритися?
Лючя бере Таню під руку, підводить до лавки й усаджує її. Витягує пачку цигарок, пропонує Тані. Потім закурює сама.
ТАНЯ: Дякую, мені не можна.
ЛЮЧЯ: Чоловік забороняє?
ТАНЯ: Звідки вам відомо, що я маю чоловіка?..
ЛЮЧЯ: Такі дівчата завжди мають чоловіків. Зазвичай ті забороняють їм курити...
ТАНЯ: Не забороняє. Я вагітна. (Повідомляє так, наче про найбільшу в її житті трагедію.)