БАТЬКО: Біле світло над морем...
МАТІР: Так.
БАТЬКО: Пісок охолонув... Камінець потрапив тобі в туфлю...
МАТІР: Камінець у формі серця. А ти сказав, що це не серце, це — легені.
БАТЬКО: Я казав: ліпше босою... Боса ти більш моя...
МАТІР: Боса я — гола.
БАТЬКО: Витруси той камінець...
МАТІР: Ні.
БАТЬКО: Витруси, дурненька. Ти ж кульгаєш...
МАТІР: Відвернись, я витрушу. Я скинула туфлю і чекаю, поки ти обернешся і поглянеш на мою білу ступню над засмаглою на сонці литкою. Не було там ніякого камінця. Це жага змушувала мене кульгати. Ще неприручене бажання...
БАТЬКО: Те світло... Як посивіло твоє волосся... Через мене ти так посивіла, Регіночко...
МАТІР: Вибач, що я кричала на тебе.
БАТЬКО: Вибач, що я не встигав у судно...
МАТІР: Вибач, що я кричала! Вибач, що я кричала!
БАТЬКО: Я і не ображався... Я сам на себе кричав... Подумки... Я так на себе кричав!..
МАТІР: Ти шепотів. Але ти шепотів не нам.
БАТЬКО: Ми прикували одне одного... Годі... Спи спокійно, Регіночко...
МАТІР: Не хочу. Я не хочу спати. Питимеш?.. (Пауза.) Повіласе!.. Питимеш?.. (Поплескує Батька по щоці.)
БАТЬКО (ледь чутно): Ми перемогли...
МАТІР: Що кажеш?..
БАТЬКО: Ми його зберегли...
МАТІР: Кого?..
БАТЬКО: Море...
Мати підводиться, сідає.
БАТЬКО: Ти куди?..
МАТІР: Я зараз. Важко дихати. Я посиджу.
БАТЬКО: Ляж поруч зі мною...
МАТІР: Не можу... ти помираєш...
БАТЬКО: Ляж...
МАТІР: Ти дихаєш мені прямо у вухо.
БАТЬКО: Ляж...
МАТІР: Тоді ми помремо разом. Я ще не хочу.
БАТЬКО: І я не хочу...
МАТІР: Невже злякався? Ти?..
БАТЬКО: Не хочу, щоб ти померла... Ти тільки лежатимеш... Помру я...
МАТІР: Я не лежатиму. Я не хочу, щоб ти припинив дихати мені у вухо!
Пауза.
БАТЬКО (намагається доторкнутися до руки матері, але не дістає): Ре-гі-но... Дай руку...
МАТІР (не дає): Ні. Я не встигаю... Зачекай іще... не встигаю... я не встигаю...
БАТЬКО: Не ді-ста-ю...
МАТІР (кричить): Зачекай! Я не встигаю!
БАТЬКО: Я вже... Я вже...
Помирає.
КІНЕЦЬ
Літо 2002 року