ПЕС: Як це де? Удома, біля вокзалу. Можу тебе відвести. Та на твоєму місці я його остерігався б. Він теж ховає свої думки, сторониться від інших.
ДІВЧА: Бідолашний.
ПЕС: То відвести чи ні?
ДІВЧА (немов про себе): Ні, так зле. Він зовсім злякається. Він має подумати, що ми зустрілися випадково, розумієш?
ПЕС: Ага... Ви закохані?
ДІВЧА (роздумує): Не знаю.
ПЕС: Співчуваю. Я закохуюсь двічі на рік і в усіх одразу. Мені відомо, яка це мука! Аж усе тіло свербить. Вибіг погуляти, як кажуть: себе показати, на інших подивитися, а сучки довкола — одна за одну вродливіші, і всі готові піти з тобою!.. Ах, ті весняні вакханалії! Вештаєшся весь опухлий, серце десь під хвостом теліпається, хоч розірвися на шматочки! Застрибнеш на якусь красуню, відчуєш сенс життя, а потім знов... нагряне беззмістовність, що душу ятрить. І знов усе спочатку... Але це минає, я це знаю з досвіду.
ДІВЧА: Дурнику, ти ж собака. У людей усе інакше.
ПЕС: Ну, не знаю, як інші... але мій господар такий самий.
ДІВЧА: Можливо, він не має до кого притулитися.
ПЕС: Гав! Ну, перепрошую! А я? Люди саме для цього і тримають собак.
ДІВЧА: Можливо, він забув про груди своєї матері.
ПЕС: Я тобі сказав би!.. У нього щоночі нові груди, гав!
ДІВЧА: Наче поїзди на вокзалі, чи не так?
ПЕС: Ну, як сказати... (Філософствує.) Від цього ясно, що змучуєшся.
З’являється стурбований дядько Аполлінар.
Дівча хапає Пса за руку, і вони ховаються.
АПОЛЛІНАР. Ой, то біда, біда! Усе за тим дівчиськом не догляну, хай її чорт ухопить! З таким животом і втекла. Так мені й треба, щоб на старості літ спокою не мати... І що ти мені, Марійко, сказала би, дивлячись на все це зі своєї небесної висі? Треба було гачок на двері зачепити, під дев’ятьма замками тримати, щоб від гріха подалі... Завбачила ти мою грішну душу, бачила мене наскрізь, Марійко ти моя, що на небесах... Не послухав я твоїх слів — тепер останнє волосся з голови деру з сорому перед тобою і Богом... А перед людьми то зовсім не соромно. Усі ми такі — по шию в гімні...
ПЕС: Що він говорить? Чи не про тебе?
ДІВЧА: Не гавкай.
АПОЛЛІНАР: Хоч куди пішов би я, повсюди запах гімна тягнеться слідом... Гидко такий сморід в себе втягувати, задуха мордує, але до чого тільки не звикає людина. Коли корова чи свиня навалить, то запах лайна такий солодкавий, запашний, парує, мов лука на світанку. Станеш у таке босоніж, а відчуття — немов удома: тепло по жилах розливається, здіймається по стегнах до серця, тече в голову...
ПЕС (захоплено): Філософська натура!..
ДІВЧА: Цить! Будь чемний!
АПОЛЛІНАР: Лихо ти, лишенько! Це від мене чи від вас так тхне?.. Хоч носа затикай! Я ж у суботу в лазні парився... Соромно поміж людей потрапити, ще подумають: щось не так... Де те дівчисько, соромота литовського села? Без грошей, без рукавичок у таку холоднечу. Зате зі здоровим животом... Вітання, пане, чи не бачили вагітної дівчини? (Виходить слідом за уявним перехожим.)
ПЕС: Гав, він говорив про тебе!
ДІВЧА: Це дядько. Бідолашний, повернувся розшукувати мене, купу часу на мене змарнує...
ПЕС: Тобі щастить. Мене ніхто не шукає... Якщо хочеш знати, це не я покинув господаря, а він мене. Ось так.
ДІВЧА: Песику ти мій...
ПЕС: А знаєш, що? Гайда повернімося до твого дядька разом. Мені близький його стиль мислення, на дозвіллі могли б пофілософствувати... Га?
ДІВЧА: Маленький, у нашому селі й без тебе вже три шавки бігають. Окрім того дядько — індивідуаліст, він розмовляє лише з собою. Думка інших його не цікавить. Особливо, коли той інший — собака.
ПЕС: Хочеш мене образити?..
ДІВЧА (міркує): Хочу захистити від... психологічної травми.
ПЕС: Від чого? Від... псих... псих... псих... (Не може вимовити.)
Обоє лопають від сміху.
ПЕС: Але ви, люди, таких слів попридумували...
ДІВЧА: Ага, сьогодні я почула ще кумедніше... Зачекай... A! Си-ту-a-ці-я! (Лягають від сміху.) Уявляєш? Хоч ляж отут і вмри!
ПЕС: А як тобі моя «гарм-o-o-o-нія», я нещодавно вивчив...
ДІВЧА: А «дядько Аполлінар — індивідуаліст»? Ха-ха-ха!
ПЕС: Філософ!
ДІВЧА: Телескоп!
ПЕС: Педофіл!
ДІВЧА: Хто це?
ПЕС: Депутат-педофіл зранку дудлить ноотропіл!
ДІВЧА: Годі, вже досить!.. Я вмираю!.. Годі, не сміши!..
Вони заспокоюються, обоє лягають на землю і споглядають небо.
ДІВЧА: Бачиш зірку?
ПЕС: У мене короткозорість.
ДІВЧА: Уперше зустрічаю короткозорого собаку.
ПЕС (дражниться): А ти взагалі собаку колись бачила?