Ви запитаєте, чи не жаль мені маленьких дітей — адже вони начебто в нічому ще не винні? Та ні, не жаль. То людська доля — звітувати не лишень за свої вчинки. Хоча навіть за свої дії більшість людей за одне своє життя так і не в змозі навчитися відповідати.
Далі все деякий час йшло за класичною схемою — дитя чахло, жінка побивалася. Її смуток годував мене, а от дитячі сни вже не були такими соковитими, як на початку.
Проте далі щось пішло не так. Жіночка, аби не з'їхати з глузду вдарилася — ви не повірите — у всілякі езотеричні вчення. Вона навіть приводила додому ворожку... Я не знало, чи була вона справжня, чи звичайна шарлатанка, тому вирішило не спокушати долю - перечекало ту зустріч в своєму улюбленому Клові, - промовило Жабуриння і вмовкло, задумавшись про щось своє. Однак за хвильку мовило знов:
- Якщо ви очікуєте бурхливе продовження історії, то дарма. Хвороба маленької дівчинки, з якої я сумлінно тягнуло сили щоночі, посилилася, і жінка вкотре поклала її до лікарні. Сама ж матір стала з'являлася дома все рідше. Я вже не бачило сенсу щоденно чекати на їх появу у тому помешканні і знову виповзло на вулицю — по нову жертву. Чоловіка, що так брутально зі мною повівся, я з того часу теж не бачило.
Жабуриння закінчило свою доповідь і, зсутулившись, натягнуло каптур на голову.
-- Дякую, - мовив чорт, - чудова доповідь. Однак рекомендую тобі час-від-часу навідуватися до тієї квартири. І при нагоді завершити почате. А чоловіка ми пошукаємо.
Жабуриння кивнуло.
Чорт задумливо нанизував печериці на патичок, щоб підсмажити їх на вогнищі. Постаті мовчали - чекали на запрошення почати кожен свою доповідь. В повітрі пахло нічними травами, потріскував вогонь і десь недалеко заливався піснею голосистий соловейко...
Народження Лани
Вона вже давно відчувала себе загнаною у глухий кут. Те, про що мріють стільки жінок, в її випадку перетворилося на пастку — симпатична освічена дівчина зразу після університету “вдало” виходить заміж, народжує дитину і поступово, день за днем, невідворотно рухається у провалля. Звичайна історія нещасливого сімейного життя — чоловік, такий рідний і близький на початку стосунків, поступово перетворюється на незнайомця. Вона незчулася, як в них стало різне життя, різні інтереси і потреби. Загальними залишилися лише побут і дитина.
Єва... її біль, її найбільша любов - при згадці про дівчинку у Світлани защемило серце. Хвороба дочки виснажила не тільки малу, а й її саму. А найстрашніше — війна ведеться з вітряними млинами, бо лікарі ще й досі не визначили, від чого чахне її кровинка.
З кожним днем Єва ставала все більш млявою, її щічки блідли, а погляд тьмянів. Лікарі, як і сама Світлана, робили найжахливіші припущення, але аналізи не підтверджували ні ту, ні іншу хворобу. Проте дитина чахла на очах...
Якось, після чергової сварки, її чоловік покидав речі у дорожню сумку та й поїхав. Поїхав з дому, щоб вже ніколи не повернутися. Світлані хотілося зачинитися у кімнаті, згорнутися калачиком і забутися назавжди, так важко було на душі. Що з того, що він залишив квартиру, якщо вона не має змоги заробити на життя? Немає ні досвіду роботи, ні часу, бо ж Єва... Світла знову заридала. Тільки хвороба донечки ще сяк-так змушувала її рухатися, піднімала щоранку з ліжка, коли сил на життя, здавалося, вже не лишилося.
Одного дня, коли вона згаслим поглядом переглядала черговий форум, де списувалися хворі та їх родичі у надії знайти підказку чи просто підтримку серед таких же стражденних, жінка перечепилася поглядом через коментар якоїсь ворожки. Звичайно, Світлана розуміла, що шарлатани охочі до людей у скрутному становищі - коли атрофується критичне мислення, вони стають легкою жертвою. Але як же хочеться вірити у чудо, особливо, коли реальність така жахлива... З того часу думка звернутися до людини, яка знається на надприродному, вже не полишала її.
Як завше випадок вирішив усе: дві літні жіночки стояли перед нею у черзі на Бесарабці у маркеті і жваво обговорювали надані якоюсь ворожкою послуги.
- Я тобі кажу, бабка та діло робить. В Славка після того, як вона щось там пошептала та яйцем повикочувала — весь страх пропав, - стверджувала одна.
- То вона з вас гроші повикачувала, - сміялася інша.
- Ет не скажи! Любці вона теж помогла, - доводила перша. - Згадай, як у неї волосся ото лізло. Пасмами ж!