- Пам'ятаю. І що?
- А що — прийшла та ворожка до неї разів зо два чи тричі, якісь травки позапалювала в квартирі і настоянку дала пить та втирати, то у Любки вже через місяць опушок поліз густий. А ти кажеш...
Так вони, перемовляючись, і вийшли з магазину. Світлана дуже нервувала - хотіла їх наздогнати, щоб взяти контакти знахарки, а касирка, як спеціально, пробивала товар вдумливо і без поспіху. Нарешті Світлана розрахувалася і вибігла надвір — жінки стояли біля світлофору, в очікуванні на зелене світло.
- Пробачте, мимоволі почула вашу розмову, - мовила Світлана, наблизившись до них. - Ви могли б мені дати контакти тієї жінки-ворожки.
- Можу, чого ж, - мовила перша, просканувавши її поглядом.
Інша жінка знову засміялась.
В той день, коли Світлана призначила зустріч ворожці, Єва все ще була у лікарні. Чи то від горя, чи від виснаження, Світлана зовсім не роздумувала, чи безпечно запрошувати незнайому людину додому. Насправді, їй було все одно. По телефону вона повідомила бабці, що, незважаючи на квартиру в центрі міста, грошей у неї мало — нехай зразу прийме до уваги. Та відповіла, що спочатку має визначити проблему, а вже потім скаже, скільки коштуватимуть її послуги. На тому і порішили.
Ворожка запізнювалася. Нарешті почувся дзвоник у двері, Світлана встала з крісла і втомлено пішла відчиняти. На порозі стояла жінка у віці, проте “бабкою” її назвати було важко — з гарною поставою та гострим промовистим поглядом.
- Проходьте, - сказала Світлана і зробила крок убік, впускаючи її у дім.
- Дякую.
Ворожка впевнено зайшла всередину і роззирнулася.
- Сама живеш? - запитала у Світлани.
- Зараз — так, - відповіла та.
- Давно в квартирі такий гнилуватий запах стоїть? - розпитувала далі ворожка.
Вона вже скинула взуття і попрямувала на кухню.
- Не знаю, мабуть, з місяців шість, - відказала Світлана, пригадуючи.
Ворожка швидким оком окинула кухню і вони пішли назад через коридор - у вітальню. Світлана тепер йшла попереду.
- Хм, ясно, - промимрила відьма. - А чоловік коли пішов, коли дитинка хворіти почала?
- Чоловік пішов десь з місяць назад... А дочка почала хворіти десь з півроку... Ой! - зойкнула Світлана й так різко зупинилася, що відьма аж наскочила на неї від несподіванки.
- Це що, якось пов'язано? - оговтавшись, запитала бідолаха. Наразі вони вже були у вітальні і жінка показала відьмі на крісло, пропонуючи тій сісти. - Цей запах і хвороба?
- Можливо, - відповіла та, вмощуючись.
Декілька секунд ворожка буравила очима Світлану, а потім мовила:
- Але в мене є для тебе й інша новина - здається, ти з наших!
Що означали ці слова жінки з пронизливим поглядом, Світлана дізналася вже незабаром. Ворожка запросила її на зустріч, схарактеризувавши її “знайомством з корисними людьми”.
“Мабуть, якась, секта”, - подумалось Світлані, але вона все одно вирішила сходити на те збіговисько.
Ворожка (звали її Римою) домовилась про зустріч зі Світланою на найближчу п'ятницю - та мала прийти пізно ввечері до музею Булгакова.
Світлана трохи нервувала і прибула на зустріч заздалегідь. Вона стояла, обпершись об фасад будівлі і спостерігала за перехожими, які перебирали ногами по бруківці. Поділ вночі не спав.
Рима як завше, запізнювалася. Жінка вже подумувала, чи не плюнути на все це та поїхати у лікарню, до донечки, аж тут побачила ворожку. Та піднімалася знизу - з Контрактової площі. Чорна довга легка спідниця і волосся, зібране у високий хвіст — зараз Римі можна було дати не більше 30 років.
- Йдемо! - сказала Рима, коли підійшла ближче, і взяла жінку під руку.
Вони почали спускатися вниз. Проминули декілька будинків і зупинилися біля замка Річарда — гарною старовинною будівлею, прикрасою Андріївського узвозу. Відьма постукала у двері, відтворюючи складний ритмічний малюнок.
Двері прочинилися і вони зайшли всередину. За дверима нікого не виявилося.
- Накинь це.
Відьма зняла з гвіздка і простягнула Світлані темно-синій довгий плащ з каптуром. Жінка вдягла його і вони рушили далі.
Будівля була вишуканою і святковою тільки ззовні. Всередині стіни були без штукатурки, вибудовані зі старої цегли з дерев'яними перекриттями. Де-не-де з-під каміння на підлозі пробивалася жвава зелена травичка. Вздовж стін висіли залізні кріплення для смолоскипів, в них горіли факели, віддаючи будівлі м'яке золотаве світло, а небу — напівпрозорий сизий дим.
- Як у казці, - не втрималася Світла.
Відьма у відповідь тільки хмикнула.
Незважаючи на те, що ззовні будівля видавалася невеликою, йшли вони довго — спочатку витіюватим коридором, потім перетнули невелику залу і нарешті вийшли у атріум. Зверху виднілося небо, всипане зірками.