Крім смолоскипів простір тут освітлювало велике багаття. В приміщенні юрмилися люди, переважно жінки — всі у плащах або просто у довгій одежині.
- Зачекай на мене тут, - кинула їй Рима і зникла серед постатей.
Світлана з цікавістю роззиралась. Тільки зараз вона почула, як гамірно було у атріуму. Жінки у плащах голосно перемовлялися і сміялися. Хтось проходив повз і штовхнув її ненароком, вибачився. Вона відійшла до стіни. Звідси побачила Риму, яка говорила з сивою жінкою, яка сиділа біля вогнища. Враз вони обидві обернулися і глянули на Світлану, їй стало трохи не по собі. Рима почала пробиратися через натовп назад до Світлани.
- Ти як тут, освоїлася? – запила відьма.
Не дочекавшись відповіді, Рима взяла її за руку і повела до вогнища. Сива жінка чекала на них.
- Це вона, - мовила Рима до сивоволосої. - Світлана.
- Дуже приємно. Я – Аріна, - відповіла та, посміхаючись.
- Навзаєм, - відказала Світлана.
Аріна піднялася з каменю, опираючись на сріблясту, неначе вкриту інієм, палицю. Тільки тепер Світлана помітила, наскільки високою була ця жінка. Аріна окинула поглядом приміщення - більшість присутніх відреагували на це і повернулися до неї обличчями. Проте деякі люди все ще не теревенили, не звертаючи уваги на Аріну. Та вдарила палицею об камінь і приміщенням розлилося мелодійне і потужне гудіння – присутні зразу ж вмовкли і в атріумі запанувала тиша.
- Сестри й брати, сьогодні у нас непересічний зліт, - мовила Аріна.
Голос жінки був глибокий і гучний, здавалося, він залив кожну щілину замку і наповнив змістом. Жінка продовжила:
- Як ви всі знаєте, останнього часу я не могла виконувати свої зобов’язання перед вами. Проте сьогодні все зміниться!
Почулися вигуки:
- Ми знали, що ти справишся!
- Аріно, та прибуде сила з тобою.
Проте вона зупинила присутніх легким рухом руки.
- Ні, рідні. Нажаль, моя сила так до мене і не повернулася. Проте серед нас з’явилася відьма, яка поведе вас.
Аріна зробила крок убік і взяла за руку Світлану, вивела її вперед.
- Вітайте! Це Лана. Сильна і молода. Їй треба багато чого навчитися. Допоможемо їй!
Зал загудів неначе вулик. Хтось зааплодував, хтось вигукував нове ім’я Світлани, хтось виказував незадоволення.
«Що за маячня?» - подумала Світлана, спостерігаючи за всім цим дійством з неприхованим подивом…
Повна чортівня
Лана все ще відсипалася. Їй снилася ініціація — її перетворювали на відьму. Снилося, то коли вона тримає арінин сріблястий посох високо над головою, а навколо кружляють, голосно каркаючи, ворони; то коли вони вдвох з Римою летять над нічним Дніпром, взявшись за руки; то коли вона самотужки одним порухом руки примушує вогнище піднятися вверх вогняним стовпом. Все це було настільки фантастично, що коли жінка врешті-решт прокинулася, то першим ділом подумала — який яскравий і казковий сон.. Але всього-на-всього сон.
Задзвенів мобільний телефон. Лана скочила з ліжка. Її вже давно лякав кожен дзвінок — чи не з поганими новинами з лікарні?
- Алло, - видихнула вона у слухавку.
- Як справи? - озвався телефон голосом Рими.
Лана не могла оговтатися. Так все це правда?
- Нормально, - відповіла тихо Римі.
- За дитину не переживай. Все з нею буде добре — я підкажу, що робити. Тільки додому її не забирай поки що. І сама краще переїзди ненадовго до мене. Все поясню. Візьми тільки найнеобхідніше. Чекаю за адресою...
Лана записала, де живе Рима, і натисла на збій.
Швидко заварила кави, прийняла душ і склала у сумку свої речі і ще трохи євині — завезти у лікарню. Провідала доню — мала почувалася вже краще, щебетала про нових друзів і про несмачну кашу. У Світлани відлягло від серця.
До Рими у Мишоловку доїхала, коли сонце вже почало сідати за горизонт. Вона ще жодного разу в житті не була тут — в приватному секторі посеред лісу. Чисте повітря і тиша — як же їй цього не вистачає у центрі столиці.
Рима чекала її біля воріт. Лана вже не дивувалася — відьми знають більше, ніж інші.
Вони зайшли у будинок — дерев'яний з великими світлими вікнами і плетеними килимками на підлозі. Рима заварила чаю з пахучих трав і запросила до столу.
- Чому ти відвела мене туди, до замку? Чому ви – відьми, вибрали мене? – першою порушила мовчанку Лана.
- В тобі багато сили. То від предків. Ти могла б прожити все життя і так і не дізнатися про це, - мовила Рима.
Лана задумалась.