Одна, більш молода відьма, викрикнула:
- Давайте перетворимо людей на те, що Чорт не зможе розпізнати! На це нас вистачить!
Полум'я з воронки вже било прямо у небо. Стояв страшенний тріск і шум. Ще трохи і вони перестануть чути і бачити одне одну — відьми це розуміли.
- Давайте перетворимо людей на рослини — дерева і трави, - заволала Рима.
Ті, хто почув її, закивали головами.
Пекельний вогонь вже маже дістався і самих відьом. Ті піднялися вище до неба і взялися за руки, утворили коло. Це коло почало крутитися у бік протилежний тому, яким рухався чортів коловорот. Найстаріші відьми почали викрикувати закляття. Всі інші закрили очі і концентрувалися — передавали силу у коло, підсилюючи чари. Всередині відьмацького коловороту теж почала утворюватися воронка — з холодного потоку повітря і води. Вже не можна було розрізнити окрім постаті відьом — вони всі перетворилися на суцільні чари, суцільний Коловорот. Лана теж була у колі, калейдоскоп зображень перед очима змінювався з такою швидкістю, що вона теж закрила очі, аби не знепритомніти. Відьма відчувала, що саме зараз, вона стала частиною чогось могутнього і неосяжного...
В цю мить почувся страшенний вибух. І Лана втратила свідомість...
Коли вона прийшла до тями і відкрила очі, над містом вже почало сходити сонце. Над нею схилилися Рима і ще якась відьма. Лана відкрила очі - обидві відьми полегшено зітхнули і поспішили на допомогу іншим. Лана сіла — у руках вона все ще тримала євиного ведмедика. Навкруги було суцільне згарище. По ньому ходили відьми і допомагали тим, хто потребував помочі. Ні Чорта, ні його посіпак ніде не було видно.
- Ми перемогли? - запитала вона у Рими, підійшовши до неї.
- В таких битвах переможців немає, - прохрипіла стара відьма.
Вона саме допомагала молодій зеленоокій дівчині — перев'язувала їй поранену руку і нашіптувала закляття, щоб рана якнайшвидше загоїлася. Лані знову огледілася і зраділа тому, що не бачила мертвих тіл.
- Ніхто з нас не помер? - запитала вона знову у Рими.
- Коли відьма вмирає, вона просто зникає, - відповіла та. - Зараз серед нас багато зниклих назавжди...
Лана не втрималася — з її очей полилися сльози. Вона підняла вверх ведмедика, промовила закляття і здійнялася високо у небо. Звідси було видно, що згарище, над яким розгорнулась битва, було величезне... Лана летіла в сторону Києва і мовчки плакала, витираючи сльози вільною рукою.
Ось же і центр міста...
Вона спустилася донизу.
Київ було не впізнати — він весь потопав у зелені. Вулиці вщент були вкриті високою травою і деревами, більшість з рослин цвіли. В столиці було несказанно тихо і красиво. Таким прекрасним це місто ще не було ніколи — подумала Лана.
Автор приостановил выкладку новых эпизодов