Говорила вона більш-менш запитальним тоном, так наче дожидала дозволу чоловіка; звичайно, то була чиста умовність, але для Джералда приємна.
— А нехай їм! — вибухнув Джералд.— От ця біла голота, не можна через них і повечеряти спокійно! А я саме хотів розповісти тобі, що говорять в Атланті про війну. Що ж, іди, місіс О’Гара! Ти-бо й уночі спати не ляжеш, коли знаєш, що в когось клопіт, а тебе нема там до помочі.
— Де ж бо їй спати, коли конче тра то негра підлікувати, то з білих голодранців кого, наче ті самі не годні себе запорати,— бубоніла глухо Мамка, спускаючись східцями до коляски перед ганком.
— Сядеш на моє місце за столом, люба,— сказала Еллен, лагідно поплескуючи Скарлет по щоці рукою в рукавичці.
І хоч дочку душили сльози, неубутня магія материного доторку, легенький аромат парфумів з лимонної вербени, шелест її шовкової сукні — все це пройняло Скарлет солодким трепетом. Еллен О’Гара здавалася Скарлет приголомшливим дивом, що жило в домі поруч з нею, сповнювало її святобливим острахом, чарувало й заспокоювало У біді.
Джералд підсадив дружину в коляску й наказав кучерові бути обережним у дорозі. Тобі, що двадцять років доглядав Джералдових коней, обурено скривив губи: щоб це хтось його повчав, як тримати повіддя в руках! Коли коляска від’їздила, він і Мамка поряд на передку були ніби живе втілення того, як негри можуть виявляти несхвалення поведінки своїх господарів.
«Коли б я менше підсобляв на дурничку цим злидням Слеттері,— насуплено розмірковував Джералд,— вони хоч-не-хоч спродали б мені своїх кілька акрів болота й винеслися геть з округи», Аж це йому стукнуло в голову втнути добрячий жарт, і він, враз прояснівши, промовив:
— Ану, дочко, скажімо Поркові, що замість купити Ділсі я його самого продав Джону Вілксові.
Кинувши повід коня негреняті, що крутилося поруч, він рушив угору східцями. Джералд уже забув про переживання Скарлет, і тільки одне мав на думці — як краще обіграти свого служника. Скарлет ступала за батьком, насилу переставляючи обважнілі ноги. Вона думала, що врешті-решт її шлюб з Ешлі був би нітрохи не дивнішим за шлюб її батька з Еллен Робійяр. І вона знов, хтозна уже вкотре, запитувала себе, як це її простакуватий грубошкірий татусь примудрився пошлюбити таку жінку, як її матір, адже двох таких, що більш несхожі з походження, виховання і способу думати, годі було й уявити.
Розділ III
Еллен О’Гара мала тридцять два роки, вона народила шістьох дітей і трьох із них поховала, тож, згідно з тогочасними уявленнями, належала до жінок середнього віку. Вона була висока, на голову вища від свого запального чоловіка-коротуна, але рухалася з такою невимушеною грацією у колихких своїх кринолінах, що це відвертало увагу від її зросту. Округла й тонка, злегка смаглява шия ледве проступала з-під стоячого комірця чорної шовкової сукні, а голова завжди здавалася трохи відхиленою назад під вагою розкішної кучми волосся, стягнутого на потилиці вузлом під сіткою. По своїй матері-француженці, батьки якої 1791 року втекли з Гаїті від повстання[9], вона успадкувала і розкосі темні очі, притінені чорними як вугіль віями, і чорні ж таки кучері, а по батькові, наполеонівському солдатові,— довгий прямий ніс і тверде підборіддя, дещо пом’якшене ніжним овалом щік. Її ж власне життя обдарувало Еллен гордовитою, але без домішки пихи, поставою, вишуканою граційністю, постійною меланхолійністю у погляді, який не знав ані іскринки гумору.
Бути б їй невідпорною красунею, якби хоч трохи блиску в очах, трохи тепла в усмішці й невимушеності в голосі, що звучав лагідною мелодією у вухах її родини та слуг. Говорила вона ледь ковтаючи слова, як і багато мешканців надбережжя Джорджії,— плавно розтягуючи голосні й заокруглюючи приголосні, і з легким французьким призвуком. Еллен ніколи не підвищувала тону — і як віддавала наказ слугам, і як вичитувала за щось дітям — але всі у Тарі беззастережно скорялись їй, тоді як грізні окрики й нагінки її чоловіка спокійнісінько нехтували.
Скільки Скарлет себе пам’ятала, мати завжди була незмінна: голос тихий і стриманий у похвальбі й у докорі, сама вона діяльна й незворушна, попри всякі буденні несподіванки в Джералдовім господарстві, завжди спокійна духом і непіддатна тузі, навіть після того, як довелося поховати трьох синів-немовлят. Скарлет ніколи не бачила, щоб мати сиділа, безтурботно відхилившись у кріслі. Або щоб у руках у неї не було якого шитва — окрім хіба за обідом, за плантаційними гросбухами чи біля постелі недужого. При гостях це бувало якесь тонке гаптування, інший раз — просто Джералдова мереживна сорочка або дівчаче платтячко, а то й одежина для челяді. Скарлет і уявити собі не могла пальців матері без золотого наперстка, а її рухливої постаті без малої чорної дівчинки тут-таки поряд, єдиним обов’язком якої було висмикувати живу нитку з готового шитва й носити за господинею швацьку скриньку з трояндового дерева, коли Еллен наглядала, як готують їжу, як прибирають у домі та шиють одежу для польових негрів.
9
Йдеться про повстання в 1791 р. негрів-рабів у західній частині острова Гаїті (в Карібському морі), яка тоді була французькою колонією.