«Якби Керрін відчувала бодай одробину вдячності за те, що я для неї зробила, то вийшла б за нього заміж і не відпустила б його звідси,— обурено думала Скарлет.— Але ні, вона мусить день і ніч побиватись за тим дурним хлопчиськом, що, мабуть, і не думав про неї всерйоз».
Та хоч би там як, а Вілл і далі залишався в Тарі, і чисто ділові стосунки, що склалися з ним у Скарлет, були їй приємні й вельми корисні. Адже попри всю свою незмінну шанобливість до здитинілого Джералда, саме в ній він бачив справжню господиню дому.
Вона схвалила Віллів план винайняти коня, дарма що це позбавить їх на певний час транспортного засобу. Найдужче Сьюлін буде цим пригнічена. Для неї не було більшої втіхи, як проїхатися до Джонсборо або Фейєтвілла вдвох із Віллом, коли той вибирався туди у справах. Вбравшись у те порівняно краще шмаття, що можна було назбирати в жіночої половини мешканців Тари, вона відвідувала давніх приятельок, вислуховувала плітки з усієї округи й знову відчувала себе колишньою панночкою О’Гарою. Сьюлін ніколи не пропускала нагоди втекти з плантації і покрасуватись серед людей, які не знали, що вона сама гне спину на городі й прибирає постіль.
«Нашій Гордійці хоч-не-хоч доведеться два тижні понудитися вдома,— подумала Скарлет,— а ми вже муситимем терпіти її буркотню й вереди».
На веранду до них вийшла Мелані з дитиною на руках — вона розстелила на підлозі стару ковдру і пустила малого Бо, щоб там повзав. Після листа від Ешлі вона весь час то радісно наспівувала, то проймалася гнітючою тривогою. Але й у веселощах, і в смутку однаково була надто вже схудла й бліда. Свою частку роботи вона виконувала не нарікаючи, хоч і почувала себе не дуже добре. Старий доктор Фонтейн визначив її стан як суто жіночу недугу і підтвердив висновок доктора Міда, що їй взагалі не треба було родити. Він відверто заявляв, що других пологів вона не витримає.
— Сьогодні у Фейєтвіллі мені трапилась цікава штуковинка,— промовив Вілл,— і я привіз її, щоб ви подивились.
Він пошпортався в задній кишені штанів і дістав ситцевий гаман з луб’яними прокладками задля цупкості, що пошила йому Керрін. Розгорнувши його, він видобув звідти конфедератську банкноту.
— Знаєте, Віллє, якщо для вас гроші Конфедерації чимось цікаві, то для мене — зовсім ні,— різкувато озвалася Скарлет, яка не могла без роздратування дивитись на ці папірці.— Он у тата в скриньці їх цілі три тисячі, і Мамка все не дає мені спокою, щоб я дозволила позаклеювати ними щілини в мансарді, а то їй там тягне. Мабуть, так і треба зробити. Бодай хоч якась буде з них користь.
— «Всевладний Цезар вмер і спорохнів»[34],— процитувала Мелані, сумовито всміхаючись.— Не роби цього, Скарлет. Збережи їх для Вейда. Колись він пишатиметься ними.
— Про «всевладного Цезаря» я нічого не знаю,— спокійно мовив Вілл,— але ось до Вейда те, що я привіз, якраз і стосується, міс Меллі. Я маю на увазі віршик, приліплений тут на звороті. Міс Скарлет, я знаю, до віршиків не дуже охоча, та цей, може, їй і сподобається.
Він обернув банкноту на другий бік. Там було наклеєно клаптик обгорткового паперу, списаний блідим саморобним чорнилом. Вілл кахикнув і не без напруження став повільно читати.
— Називається так: «Рядки на звороті конфедератської банкноти»:
— Ой, як чудово! Як зворушливо! — скрикнула Мелані.— Скарлет, ні в якому разі не віддавай ці гроші Мамці обклеювати мансарду! Це ж не просто папірці, треба зберегти їх, щоб вони були, як отут сказано, «за пам’ятку людям».
— Та не будь така сентиментальна, Меллі! Папір — це тільки папір, а в нас його зовсім мало, і мені набридло вічно чути бурчання Мамки, що у мансарді протяги у шпаринах. А коли Вейд підросте, в мене, сподіваюся, буде для нього досить зелених банкнот замість цього конфедератського непотребу.
Поки вони розмовляли, Вілл помахував банкнотою в руці, приманюючи малого Бо повзти до нього. Нараз він підвів голову, приклав долоню до очей і глянув на алею від дороги.
— Маємо гостя,— сказав він, мружачись від сонця.— Ще один солдат.
Скарлет простежила за його поглядом і побачила знайоме видовище: кедровою алеєю, схиливши голову й натужно переставляючи ноги, йде бородань у лахманах з решток синьої та сірої уніформ.