Джералд хутенько урвав її, перевівши розмову на інше. Він відчував, як дочки хихотять у нього за спиною, пригадуючи, в якому стані повернувся їхній батько торік восени з пікніка у Вілксів.
— А чому ви сьогодні не верхи, місіс Тарлтон? Без вашої Неллі ви наче й на себе не схожі. Ви ж бо з нею вдвох як стентор.
— А може, кентавр, мій любий неуку? — вигукнула місіс Тарлтон, легенько перекрививши його ірландський акцент.— Ви мали на увазі кентавра. Бо Стентор — то був чоловік, голос якого звучав, як мідний дзвін[15].
— Стентор чи кентавр — це байдуже,— відповів Джералд, анітрохи не знічений своєю помилкою.— А у вас, шановна пані, теж голос, як добрий дзвін, коли ви підганяєте своїх псів.
— Ось бачиш, ма! — озвалася Гетті.— Я ж казала тобі, що як ти на полюванні побачиш лисицю, то зчиняєш такий вереск, мов той команч[16].
— А ти ще більший зчиняєш вереск, коли мамка миє тобі вуха,— дала їй одкоша місіс Тарлтон.— А вже маєш цілих шістнадцять років. Ну, а верхи я не іду тому, що Неллі сьогодні вранці привела лоша.
— Що ви кажете?! — скрикнув жваво зацікавлений Джералд: в очах у нього зблиснула характерна для ірландців захопленість кіньми, а Скарлет знов була прикро вражена, мимохіть порівнявши свою матір з місіс Тарлтон. Адже для Еллен ані кобили ніколи не жеребляться, ані корови не теляться. Та й курки ледве чи несуть яйця. Еллен цілковито нехтувала такі матерії. Але от місіс Тарлтон зовсім не соромилась чогось такого.
— І що вродилося? Лошичка?
— Ні, симпатичний такий лошак, ніжки довгі, аж на два ярди. Неодмінно приїжджайте подивитись, містере О’Гара. Це справжній кінь тарлтонівської породи. Рудий — чисто як кучері моєї Гетті.
— Та він геть схожий на Гетті! — докинула Камілла, ту ж мить з писком потонувши в миготінні спідниць, панталонів і збитих набік капелюшків, коли Гетті, яка й справді мала довгасте лице, спробувала її ущипнути.
— Мої дівчиська з самого ранку сьогодні розходилися,— промовила місіс Тарлтон.— Їх пойняла теляча радість, коли вони почули новину про Ешлі та його малу кузинку з Атланти. Як пак її звати? Мелані? Чудесне дитя, хай Бог її благословить, але я ніяк не можу запам’ятати ні імені її, ні обличчя. Чоловік нашої куховарки старшим служником у Вілксів, то він, прийшовши учора ввечері, сказав їй, ніби сьогодні оголосять їхні заручини, а куховарка вранці переповіла це нам. Дівчата як почули цю новину, страшенно розхвилювалися, хоч я не розумію чому. Усі ж давно знали, що Ешлі з нею одружиться, тобто якщо не візьме котрусь кревнячку з родини Берів, тих, що в Мейконі. Так само, як усі знають, що Душка Вілкс вийде за брата Мелані — Чарлза. А поясніть-но мені, містере О’Гара, чому цим Вілксам не можна одружуватись поза колом своєї рідні? Бо якщо...
Решту цієї насмішкувато кинутої фрази Скарлет уже не почула. На якусь коротку мить сонце наче заступила холодна хмара, світ увесь потьмянів і втратив свої барви. Молода, така ясна зелень померкла, дерен побляк, осипані розкішним рожевим цвітом дикі яблуні прив’яли й спохмурніли. Скарлет спазматично вхопилася рукою за обшивку сидіння, і парасолька в її руці дрібно затремтіла. Одна річ — знати про заручини Ешлі, та зовсім інша — чути, як хтось згадує про це, мов про якусь дрібницю. Але потім зусиллям волі вона взяла себе в руки, і сонце знову вийшло з-за хмари, й ожив навколишній краєвид. Вона ж знає, що Ешлі кохає її. Це безперечно. І Скарлет усміхнулась, коли подумала, як здивується місіс Тарлтон, що ніяких заручин увечері не оголосять, як вона ще дужче здивується, почувши про втечу, та як розповідатиме сусідам, що от же й бестія ця Скарлет — сиділа собі й нічичирк, коли вона розводилася про заручини Мелані, тоді як сама з Ешлі давно вже... У Скарлет аж ямочки на щоках заграли від усіх цих думок, а Гетті, весь час невідривно втуплена у неї — ану ж, як вона сприйме слова її матері? — з розгубленим виглядом відхилилася назад.
— Ні, що там не кажіть, містере О’Гара,— переконано провадила місіс Тарлтон,— а це негодяще діло, всі ці шлюби між близькими родичами. Вже й те погано, що Ешлі одружується з цією малою Гамільтон, але коли ще Душка Вілкс вийде за цього хирлявого Чарлза Гамільтона...
— Якщо Душка не вийде за Чарлі, вона так і засидиться в старих дівках,— втрутилася в розмову Ренда, безжалісна до своєї ровесниці, адже їй самій така перспектива не загрожувала.— До неї ніхто ніколи не залицявся, крім нього. Та й він не дуже, хоч вони й заручені. Пам’ятаєш, Скарлет, як він лицявся до тебе торік на Різдво?
15
Грецький воїн Стентор, один з героїв Троянської війни, описаної в Гомеровій «Іліаді», мав такий голос, що міг перекричати 50 воїнів.