— Голубонько, перестаньте, ради Бога! Цитьте! Не кричіть! Вони ж зараз позбігаються. Заспокойтесь-бо. Ви хочете, щоб янкі побачили вас у такому вигляді?
Скарлет було байдуже, хто її побачить, на все було начхати, тільки пекло відчайдушне бажання вбити Рета, але якась поволока почала застувати їй думки. Вона не могла дихати — і від його задушливих обіймів, і від залізного обруча, яким став її корсет,— і лише безсило шарпались, сповнена злості й ненависті до Рета. А потім голос його стих і подаленів, схилене над нею Ретове обличчя їй вихрилося в дедалі густішому тумані, що налягав на неї, аж кінець кінцем і зовсім розпливлося в небутті, як і все інше довкола.
Коли вона повільно, мов потопельник, що виринає на поверхню води, стала повертатися до пам’яті, страшенна втома пойняла її, не було ні сили, ні ясності в думках. Вона напівлежала на стільці без капелюшка, Рет легенько поплескував її по руці, стривожено вдивляючись у неї своїми чорними очима. Симпатичний молодий капітан силкувався влити їй у рот бренді зі склянки, це у нього не дуже виходило, і рідина стікала в неї по шиї. Решта офіцерів безпорадно стояла навкруг, перешіптуючись та махаючи руками.
— Я... я, здається, зімліла,— промовила Скарлет, і власний її голос прозвучав так глухо, що вона злякалася.
— Випий це,— сказав Рет, беручи склянку в офіцера й прикладаючи їй до уст. Тепер вона все пригадала, проте була надто слабосила, щоб бодай ужалити його нещадним поглядом.
— Ради Бога, я тебе прошу.
Скарлет ковтнула, похлинулась і закашляла, але він знову приклав склянку до її рота. Вона ковтнула ще раз, і гаряча рідина опекла горло.
— Гадаю, їй уже краще, панове,— сказав Рет,— я вам щиро вдячний. Її дуже сильно вразила звістка про те, що мене можуть повісити.
Офіцери в синьому, що розгублено переступали з ноги на ногу, кахикнули раз-другий, а тоді вийшли. Молодий капітан оглянувся з порогу:
— Може, ще чимось треба стати в пригоді?
— Ні, дякую.
Він теж вийшов, причинивши за собою двері.
— Випийте ще,— сказав Рет.
— Ні.
— Випийте.
Скарлет зробила іще ковток, і теплінь побігла по її тілу, а нетверді ноги поволі почали набиратися сили. Вона відсторонила склянку й спробувала підвестись, але Рет не дав їй встати.
— Заберіть свої руки. Я піду.
— Ще рано. Заждіть хвилинку. Ви знову зімлієте.
— Я радше зімлію серед дороги, ніж залишуся тут з вами.
— Як собі хочете, але я не дозволю вам зімліти серед дороги.
— Пустіть мене. Я ненавиджу вас.
Легенький усміх з’явився на його устах, коли він почув ці її слова.
— Оце більше нагадує вас. Видно, що вам і справді кращає.
На хвилину Скарлет змовкла, намагаючись розбурхати в собі гнів і тим самим додати собі снаги. Але вона надміру була знеможена. Її долала така втома, що вже не лишалося духу ні на ненависть, ні на якесь бажання. Поразка свинцем тяжіла на її душі. Вона все поставила на одну карту, і все програла. Навіть гордощі свої дозволила розтоптати. Кінець її останній надії. Кінець Тарі, кінець усій родині. Не знати скільки сиділа так Скарлет із заплющеними очима, чуючи поруч Ретове важке дихання, а бренді поступово розходилось по всьому тілу, даючи оманливе відчуття сили й тепла. Коли нарешті вона розплющила очі й глянула йому в обличчя, гнів знову збурився у ній. Побачивши, як наново стяглися у хмурості її скісні брови, Рет усміхнувся своєю звичною усмішкою.
— Отепер вам таки краще. Бачу по тому, як ви насупились.
— Звичайно, зі мною все гаразд. А ви, Рете Батлер, найбільший негідник, якого я бачила в житті! Ви з першого мого слова зрозуміли, що я збиралася сказати, і ви знали, що не дасте Мені грошей. А проте не зупинили мене. Ви ж могли бодай пожаліти...
— Пожаліти вас і позбавити себе нагоди все це почути? Оце вже ні. У мене ж тут так мало розваг! Та я і взагалі не пам’ятаю, чи коли чув щось так само приємне.— Він засміявся своїм глузливим сміхом. Почувши цей сміх, вона рвучко шарпнулась на ноги й сягнула рукою по капелюшка, але Рет стримав її за плечі.