В усьому цьому близнюки досягли неабиякої досконало- с ті, водночас не менш прославившись своєю неспроможністю опанувати бодай сякі-такі знання, викладені у книжках. Жодна родина в окрузі не мала стільки грошей, коней і рабів, як їхня, але щодо граматики, то цих двійко хлопців пасли задніх навіть порівняно з більшістю своїх білих сусідів з незаможного фермерства.
Отож саме з такої причини Стюарт із Брентом і байдикували на веранді Тари у цю надвечірню пору. їх щойно вигнали з університету штату Джорджія - четвертого за два роки; разом з ними повернулись додому і старші їхні брати Том і Бойд, відмовившись залишатись у стінах навчального закладу, з якого виключили близнюків. Як на Стюарта й Брента, їхнє останнє вигнання було кумедним жартом, та й Скарлет, яка жодного разу не розгорнула книжки, відколи торік закінчила жіночий пансіон у Фейєт- віллі, теж вважала цю пригоду забавною.
- Вам двом, я знаю, байдуже, що вас вигнали, і Томові також,- промовила вона.- А от що буде з Бойдом? Він же хоче дістати освіту, а через вас мусив кидати університет за університетом: і у Вірджинії, і в Алабамі, і в Південній Кароліні, а ось тепер і в Джорджії. Коли так і далі піде, він ніколи нічого не скінчить.
- Ге, та він може вивчити собі право в конторі судді Пармалі у Фейєтвіллі,- безтурботно відповів Брент.- Та й зрештою, те, що нас вигнали, нічого не важить. Нам би й так довелося вернутись додому ще до кінця семестру.
- Чому?
- Війна, дитятко! Не сьогодні-завтра почнеться війна, а ти що, гадаєш, ми сидітимем у стінах університету, коли інші підуть воювати?
- Ніякої війни не буде, ви добре знаєте,- знуджено відказала Скарлет.- Усе це порожні балачки. Ось Ешлі Вілкс та його батько тільки минулого тижня казали моєму татові, що наші представники у Вашингтоні прийдуть до мирного - як його там?..- по… порозуміння з містером Лінкольном щодо Конфедерації *. І, крім того, янкі занадто бояться нас, щоб напасти. Ніякої війни не буде, і мені набридло про неї чути.
- Війни не буде! - в один голос обурилися близнюки, наче ображені в найкращих своїх почуттях.
- Ні, голубонько, війна, звичайно, буде,- сказав Стюарт.- Янкі, може, й бояться нас, але після того, як генерал Борегард позавчора вибив їх з Форту Самтер *, вони мусять битися, щоб не показати себе боягузами перед усім світом. Ну, а Конфедерація…
Скарлет скривилася, ніби вкрай знудьгована:
- Коли хтось із вас ще раз скаже слово “війна”, я піду в дім і замкнуся. Жодне слово мені ще ніколи так не набридало, як оця “війна”, та ще “відокремлення Півдня”. Тато з ранку до вечора лише про це й говорить, і всі, хто приходить до нього, одно тільки торочать: про Форт Самтер, права Штатів, Ейбі Лінкольна, аж я ладна заверещати з нудьги! І хлопці без кінця товчуть про це та про той свій любий військовий загін. Цієї весни всі до одної вечірки такі, що не можна по-справжньому розважитись, бо хлопці розучились балакати про що-небудь інше. Я страх як рада, що Джорджія почекала, поки мине Різдво 1, і лише тоді відокремилась, а то б усі Різдвяні свята пропали. Коли ви ще раз згадаєте слово “війна”, я піду в дім.
Скарлет так би й зробила, це було на неї схоже, адже вона не терпіла ніяких розмов, окрім тих, які точилися довкола її особи. Але погрози свої вона промовила з усмішкою на устах, добре знаючи, що від цього у неї заграють на щоках ямочки,- та ще й стріпнула густими чорними віями, мов той метелик крильцями. Хлопці були зачаровані - чого Скарлет і хотіла досягти - і негайно ж вибачились. Байдужість дівчини до військових справ анітрохи не знецінила її в їхніх очах. Ба навіть навпаки: війна - це таки чоловічий клопіт, а не жіночий, тож поводження Скарлет тільки свідчить про її справжню жіночність.
Одвівши в такий спосіб розмову від цієї набридлої війни, Скарлет звернулася до конкретнішого, куди цікавішого питання.
- А що ваша мама сказала, коли вас обох вигнали і з цього університету?
Хлопці розгубилися, пригадуючи собі, як мати зустріла їх три місяці тому, коли їх попросили з Вірджинського університету.
- Та вона й часу не мала щось сказати,- відповів Стюарт.- Ми втрьох з Томом вибралися сьогодні рано з дому, коли вона ще не встала,- Том застряг у Фонтейнів, а ми гайнули сюди.
- А коли ви вчора ввечері вернулись додому - вона що, промовчала?