Джералд, якому ніколи не сходило з думки сподівання рано чи пізно спромогтись на власну плантацію, зазнайомився з тим чоловіком і дедалі зацікавленіше став слухати його розповідь про те, як на північ Джорджії посунули переселенці з Північної та Південної Каролін і Вірджинії. Джералд уже досить довго прожив у Саванні, щоб перейняти поширений серед приморців погляд, ніби решта штату - це дикі хащі, де за кожним кущем чигає по індіанцю. Щоправда, в торгових роз’їздах у справах братів він побував в Огасті, за сотню миль вгору по річці Саванні, і в деяких давніх містечках ще далі на захід. Він знав, що цей терен був заселений не менш, ніж узбережжя, але зі слів незнайомця виходило, що його плантація лежала більш як за двісті п’ятдесят миль на північний захід від Саванни і трохи на південь від річки Чаттагучі. Джералд вважав, що землі на північ від цієї річки ще заселяють індіанці-черокі, отож вельми здивувався, коли незнайомець тільки засміявсь на його запитання, чи не потерпають там білі від нападів індіанців, і розповів, скільки там постало квітучих міст та плантацій.
За годину, коли розмова почала пригасати, Джералд, приховуючи свій намір невинним поглядом у ясно-голубих очах, запропонував зіграти в покер. Тим часом ніч спливала, кружляли чарка за чаркою, гравці один по одному виходили з гри, аж урешті лишилося їх тільки двоє - Джералд та незнайомець. І тоді настав момент, коли незнайомець посунув на середину столу всі свої фішки й поверх їх поклав запродажну на власну плантацію. Джералд і свої фішки зсунув на купу, кинувши на них ще й портмоне. Те, що гроші в портмоне становили власність фірми О’Гар, ані крихти не бентежило сумління Джералда - він і в думці не мав сповідатись перед вранішньою месою у цьому своєму гріху. Він знав, чого хотів, а коли знав, то і йшов до мети пробоєм. Навіть більше того: така міцна була його віра у свою зорю і свій талан, що він і на мить не задумувався, чим розрахується, коли партнер підвищить ставку.
- Не скажу, щоб ви аж надто виграли, але я принаймні радий, що вже не муситиму сплачувати податків за цю землю,- полегшено зітхнув власник побитої карти й велів подати йому перо та чорнило.- Будинок торік згорів, поля поросли чагарями й молодим сосняком. Зате все це ваше.
А вже геть над ранок, коли Порк допомагав Джералдові вкластися спати, господар повчально зауважив служнику:
- Ніколи не єднай карти з віскі, якщо ти змалку не привчений до ірландського самогону.
На це служник, який від захоплення своїм новим господарем уже потроху привчався й собі говорити з ірландським акцентом, відказав щось, як і годилося, такою мішанкою негритянської говірки з говіркою округи Міт, якої не второпав би ніхто, крім них двох. ‘
Багниста річка Флінт, що німо котила свої води поміж двома мурами сосен і чорних дубів, оповитих диким виноградом, роблячи широкий вигин, наче обіймала з двох боків новопридбану Джералдову землю. Джералд, стоячи серед попелища на невеликому пагорбі, споглядав цю високу огорожу з живої зелені як милий для ока й для душі знак його власності, так ніби то він сам огородив свій маєток. Дивлячись із почорнілого підмурівку спаленої будівлі на довгу алею до путівця, він аж чортихався від радості, занадто великої, щоб її можна було викласти словами вдячної молитви. Йому належали ці два ряди темних дерев і ця занехаяна галявина, де аж по пояс розбуялися бур’яни під біло-зоряним цвітом молодих магнолій. І необроблені поля на всі чотири боки від пагорба аж до самого обрію, на яких з червоного грунту пробивалися вгору кущі та дрібненькі сосонки,- теж належали йому, Джералдові О’Гарі, який мав ірландську голову, непіддатну на хміль, і мав мужність при потребі поставити все на карту.
Джералд заплющив очі і в тиші нерозораних нив відчув, що нарешті спромігся на свій осідок. Тут, де він стоїть, зведеться побілений будинок з цегли. Потойбіч дороги простягнеться новенький тин, за яким пастимуться дорідна худоба й чистокровні коні, а червона земля, що полого збігає до родючої заплави річки, засяє на сонці білим гагачим пухом - це простеляться вдалеч незліченні акри бавовнику. Талан вернеться-таки до роду ОТар!
За рахунок невеличкого власного капіталу, а також позичивши дещо у своїх аж ніяк не захоплених його заміром братів та роздобувши поважну суму під заставу землі, Джералд придбав перших рабів для плантації і оселився в Тарі самотнім парубком у чотирикімнатному управительському будиночку, допоки постане білостінна споруда на пагорбі.