Радегаст змовк. Мор загрозливо заревів:
— І-і-і-і-і-і-і… Що-о-о-о-о-о?
— І плакав. Принаймні так стверджують хлопці, котрі знайшли проклятого. Вони переконані, що бачили, як з очей служки скапують рясні сльози, і від них робляться кола на поверхні болотця.
— Кола? Сльози? — Мору здавалося, що він от-от лусне з люті. — Радегасте, ти що верзеш? Які сльози? Він — проклятий. Він бездушний. Він не може плакати.
— Це ще не все, пане! — Радегаст продовжував свердлити поглядом підлогу. І правильно робив, бо очі Мора зараз могли і вбити. — Щойно знайшовши проклятого, хлопці кинулися до нього. Каптур із голови мерзенця впав і… Там, під каптуром тобто, вони побачили, е-е-е-е-е… Тіло. Ну-у-у-у, майже людське тіло. Тобто це був уже не проклятий. Він мав людські риси обличчя, навіть очі набули кольору, і… А це найогидніше. Він до них посміхався, а по щоках текли сльози…
— Що? Посміхався? Сльози? Так! Дуже цікаво. Шпигун, значить. Чий? Такого ніколи не було! Це нечувана підлість та ошуканство! Яким чином це потороччя до нас потрапило? Га?
— Ми про це навряд чи дізнаємося, Повелителю. Але очевидним є те, що сей проклятий втрапив у темний світ іншим робом, тобто геть не так, як решта проклятих втрапляє. Бо їх завжди перед входинами в Оселище Відтіні перевіряє особисто майстер Ніян. Але і це ще не все.
— Що? Знову за рибу гроші? Як «це ще не все»? — Мор ледве стримував той буревій, який нуртував усередині. — Ти можеш чітко мені доповісти, сказати відразу все, а не бекати, як баран? Ти ж воїн. Ти — безсмертний. Я винних нещадно покараю, і ти це знаєш, але, щоб розуміти, кого карати, потрібно довідатися правду.
Радегаст врешті підвів очі на Мора:
— Усім відомо, що прокляті, коли ми б’ємо по них смертельним прокляттям, просто щезають. Навіть мокрої плями по собі не залишають, лишень одяг. А цей… — Радегаст зробив паузу, ковтнув. У горлі в нього пересохло від напруження і страху водночас: — А цей не щез нікуди. Він впав у власній плоті в болото і… Твань його поглинула. Ми намагалися його з того болота дістати, виловити, щоб переконатися: він справді з плоті, і це не якісь групові навіювання… На жаль, тванисько досить глибоке, його моментально засмоктало і, очевидно, воно якось пов’язане з Мертвою рікою. Бо коли рука Худіча торкнулася болота, він отримав сильні опіки. Тож туди не пірнути. Як то кажуть, кінці в болото. Пал обшукав кімнату Мальви і там знайшов оце.
Радегаст вийняв із кишені кусень зеленої стрічки, простягнув Мору. Той кивнув головою в бік столу. Радегаст поклав.
— Цю стрічку знайшов Худіч, оглядаючи помешкання Мальви. Худіч стверджує, що таку саму він бачив на руці проклятого перед тим, як той впав у болото. Оголилася його права рука, і до неї була прив’язана стрічка. Теж зелена.
Мор заплющив очі. Він досі не міг повірити в почуте. Шпигуни в його світі. Упевнений, це все робота світлих. Тої зарази Птахи. Це вона так хитро все обставила. Невже навіть Мальвою пожертвувала, щоб потім звинуватити темних у вбивстві безсмертної? А за це по голові не погладять. Верховні боги почнуть слідство, а всі факти свідчать про доведення до самогубства безсмертної. Про порушення всіх заборон та правил. І хто йому повірить, що в супер-пупер дисциплінованому й тоталітарному світі темних звідкись взялися шпигуни. Це просто ганьба якась…
Ліпше б Мальва виявилася живою. Хай би якось утекла, переправилася на той бік через ріку. А може, і переправилася? Радегаст випередив його запитання:
— Обнишпорили обидва береги ріки, кожну травинку, нору та закапелок. Порожньо. У Порубіжжі її теж нема. Ягілка Мальву не бачила.
Світ захитався перед очима Мора. Зажмурився, щоб не втратити рівновагу. А що він скаже сину, Марі? Смерть Мальви на його сумлінні. Хто слухатиме його виправдання? Найжахливіше, що Стрибог зненавидить його навіки. А сину й так нелегко.
— Володарю! Я хотів би поговорити щодо поминальної тризни. Це важливо, ти знаєш, і ще є декілька невідкладних питань щодо безпеки. Потрібно висушити якось це болото. Навія вважає, що саме через нього у наш світ потрапив цей проклятий, який звів зі світу велику безсмертну, твою онуку, — продовжував Радегаст.