Старпом з “Марії-Луїзи”, стрункий і бездоганно ввічливий, очікувально дивився на Георга, а той старанно відводив погляд і вдавав, що звіряє суднові документи. З його обличчя не сходив вираз бюрократичної заклопотаності. “Хай думає, що чекаю ще на якісь повідомлення контролерів, — міркував Георг. — А я тим часом придивлюся до нього. Надто вже поспішає цей морський лис…”
— Як вам сподобалася подорож до Байкалу? — якомога лагідніше спитав Георг.
— Краса озера вражає. Я не міг навіть собі уявити такої краси, — заторохтів моряк, і Георг зрозумів, що він готувався до цього запитання.
“Чому? — подумки спитав він себе. — Чому “лис” знав, що його запитають про Байкал?”
Старпом все ще захоплено розповідав про озеро, сипав заздалегідь заготовлені фрази. Та невдовзі він зрозумів, що співрозмовник не слухає, і замовк. Його обличчя почервоніло від образи, але він стримувався. Тільки уста, що іноді зрадливо сіпалися, виказували внутрішню боротьбу. “Він уже мав би якось виразити обурення, — думав Георг. — Але ні, надто добре вишколений, і мені навряд чи пощастить його “розколоти”. Ну що ж, доведеться ризикнути!”
— Я хотів би оглянути багаж, — сказав Георг, не завдаючи собі клопоту надмірною чемністю.
— Ви самі спускатися до трюм?
— Не заперечуєте?
— О, що ви! Прошу.
Ясна усмішка опромінила старпома.
Разом з моряком Георг пройшов на корабель. Старпом ішов стрімко, розгонисто, і митник ледве встигав за ним. Моряк дав кілька вказівок і запросив Георга до ліфта. За хвилину вони опинилися у трюмі. Довгий вузький прохід тягся між двома рядами акуратно складених контейнерів. На кожному біліла фірмова наклейка — “ДКЗ-7. Зроблено в СРСР”. В ящиках були блоки комп’ютерів. Мовчазні рицарі-роботи “ДКЗ-6” стояли у заглибинах обабіч проходу — там, де закінчили роботу. Більшість із них були вимкнуті, щоб не витрачати марно енергії. Тільки в деяких, аварійних чергових, світилися нагрудні індикатори.
Старпому й митнику доводилося часто нахилятись і високо піднімати ноги, минаючи перебірки між вантажними відсіками. Моряк не приховував утоми і весь час утирав носовичком спітнілого лоба.
За однією з перебірок фортечним муром височіли сірі нейлонові мішки з вугіллям. Тут теж були ніші для роботів-вантажників.
Георг звик покладатися на інтуїцію. Ще не розуміючи, в чому річ, відчув: щось змінилося — й зупинився. Зупинився і старпом. Відчуття новизни зникло. Георг подав знак рушати далі — відчуття з’явилося знов. Він уважно придивився до мішків. Деякі з них ледь помітно відрізнялися від інших своєю формою. Георг одразу зреагував на це маленьке відкриття й непомітно увімкнув кишеньковий індикатор-автомат. Відчув легке поколювання — сигнали приладу. Це анітрохи його не здивувало. Георг витяг пласку коробочку індикатора — стрілка вказувала на четверту поділку.
— Вибачайте, що затримую вас і завдаю клопоту, — звернувся він до старпома й удавано зітхнув: — Така служба, нічого не вдієш.
Тепер він міг не шкодувати часу на ввічливість.
— До ваших послуг, — відповів моряк.
— Зробіть таку ласку, відкрийте мішок.
— Прошу, — з готовністю відказав старпом і взявся за мішок, що лежав поряд з тим, на який вказував Георг.
— Ні, отой, прошу.
Старпом присунув до себе мішок, готуючись одкрити застібку-блискавку, — і тієї ж миті могутня клішня робота-вантажника відштовхнула його.
— Не заважай! — наказав Георг. Але робот не підкорився. Він рішуче тіснив людей од мішка.
— Век! — гаркнув старпом і затупотів ногами. — Геть!
Робот загрозливо насувався на людей.
— Що з ним? — мовив старпом. — Невже зіпсувався?
За свою багаторічну службу на митниці Георг чого тільки не бачив. Ось і тепер він пригадав щось подібне. Тоді власники просто вимкнули у робота-вантажника органи слуху. Вони так само кричали на нього й тупотіли ногами, уникаючи тільки виразних жестів, зрозумілих роботу.
Георг застережливо підняв руку. Робот слухняно зупинився й одступив убік, звільняючи шлях до мішка. Але митник не задовольнився цим. Він розумівся на робототехніці й легко знайшов кришку блока настройки основних вузлів. Повернув регулятор слуху — лампочка засвітилася.
— Чому не дозволяєш відкрити мішок? — запитав Георг і почув чітку відповідь:
— Небезпечно для людини.
— Команда була помилкова. Скасовую її.
— Ви неправі. Невідомо, що там, — втрутився старпом.
— Гаразд, — погодився Георг. — Не будемо порушувати техніки безпеки. Ходімо за перебірку, а робот відкриє мішок.