Назрівав бунт. Ми вимагали Чистилища. Командор зволікав. Він був певен у своїй правоті і сподівався, що час підтвердить це. Ми поспішали. Підстерегли командора, коли той вийшов з рубки, оточили тісним колом. Він усе зрозумів ще раніше, ніж почув про наші вимоги. Кібернетик Семенов назвав його космічним бюрократом. Антон натякнув, що й без дозволу зможе розвідати тунелі. Я торочив щось про людей, для яких Всесвіт розділений параграфами.
Це було не справжнє Чистилище, адже командор так і не сказав, що думає про кожного з нас. Він стояв незворушно й уважно слухав. І що нас найдужче сердило — цей його вигляд був не удаваний, а цілком природний. Йому насправді цікаво було знати, що ми про нього думаємо, і йому дійсно не було прикро, бо він вірив у правоту тих параграфів Статуту, за якими він діяв зараз.
Тоді Антон, доведений до нестями, крикнув:
— Переобрати командора!
Його підтримали.
— Це ваше право, — промовив командор спокійно. — Але за Статутом у даній ситуації, а вона відповідає параграфу А-7, я маю право на дві пільгових доби. Поки вони не минуть, ви не маєте права ні переобрати мене, ні відмінити моїх наказів. З ракети жодна людина не вийде.
Його розрахунки справдилися. За дві доби ми охололи, а на третю стіни тунелю, прийнявши наші сигнали (схему сонячної системи), відповіли іншими. Вони скопіювали наші позначення, але розташували їх інакше. Центр, чи те, що ми вважали центром — яскравіша пляма, — розміщався на периферії чогось схожого на рукав. Кібернетик Семенов пояснив:
— Це схема тунелю. Так вони зобразили тунель.
Посипалися заперечення, і кібернетик запропонував:
— Давайте передамо їм схему тунелю, як ми її уявляємо, — і переконаєтесь самі.
Цього разу ми мали вагомі підтвердження правоти Семенова — тисячі разів повторене зображення тунелю. Але знову це була тільки відображена копія наших сигналів. Від себе вони нічого не додали.
Командор зачинився з Семеновим, і майже добу ми їх не бачили. Вони розробляли програму сигналів, грунтуючись на властивості невідомих істот відображати і повторювати інформацію.
Деякого успіху ми домоглися на тридцять другій передачі. їхня реакція була схожа на відлуння, але з наших передач вони вибрали ті штрихи, які сяк-так годилися для відповіді.
Розмова мала приблизно такий характер:
“Починаємо передачу. Ви її приймаєте?”
“Приймаємо!”
“Де ви перебуваєте? Тунелі ведуть до вас?”
“Тунелі ведуть”.
“Тунелі кінчаються тупиком. Можливо, це не тупики, а перегородки? Щоб дійти до вас, треба пробитися крізь них?”
“Тупики”.
“Але де ж ви перебуваєте? Яка відстань до вас?”
“Тунелі”.
“Якої ви форми? Який вигляд ваших жител?”
“Тунелі”.
На всі подальші запитання вони відповідали одноманітним — “тунелі”. Я подумав тоді, що ми або вони чогось не зрозуміли в системі позначень, але командор думав інакше.
Він уже здогадався, в чому річ, і відразу вжив заходів. Він врятував усіх нас. Ні, не всіх…
Істоцький згадав про слухачів, кивнув головою Павлові Петровичу, ніби говорячи: отак-то воно.
— Командор запитав, хто приймав двох роботів, що повернулися з тунелів. Виявилося — Семенов. Він поручився, що роботи пройшли повний карантин, а зараз стоять в ізольованій камері вантажного відсіку. І додав, що до них ніхто не доторкався, забувши при цьому, що сам перевіряв двері-камери і торкався їх руками.
Тепер командор зачинився в каюті з Антоном, біологом. Я спостерігав, як на одному з контрольних екранів-пультів спалахнули вогники, як танцювала стрілка камери перепаду. То командор і біолог вмикали мезонні і нейтронні мікроскопи, прилади для енергофорезу, аналізатори фракцій.
Вийшовши з каюти командора, Антон здавався розгубленим. На запитання відповідав коротким: зараз, зараз, почекайте… А сам про щось напружено думав. Щось намагався збагнути.
Потім почалася нова “розмова” з мешканцями планети. Командор передав:
“Якщо ми правильно зрозуміли, ви перебуваєте в тунелях?”
Вони відповіли: “Тунелях”.
Командор: “Чи поза тунелями?”
Він показував їм різні геометричні фігури — трикутник, коло, але вони відповідали тільки одним рисунком — тунелем.
Командор:
“Форма ваших тіл — тунелі?”
“Тунелі”.
“Ваші житла?”
“Тунелі”.
І тоді на контрольному телеекрані в чіткому рисунку вималювалася здогадка командора, передана на стіни тунелів. То було збільшене в тисячі разів зображення мікробів, знайдених в “черепашках” і “головках шпильок”. У відповідь на стінах тунелів замерехтіли мільйони таких самих зображень.