— Делі, — зрештою тихо проказав він, — я повинен вибачитись перед тобою.
Я заледве не вдавилася. Не можна ж так! Чекати поки людина почне їсти, а потім ні з того, ні з сього, вибачатись.
— Я повинен був давно вже тобі сказати… Ця твоя афера з Гаелом — це не тільки вияв твоєї аморальної поведінки, а й ситуація, яка становить невідворотну небезпеку для твого життя.
— Це ще чому? В його медичній картці вказано маніакальний розлад психіки і побутову кровожерливість?
— Ні. Та він же ж інкуб. А ти — суккуб, наскільки я розумію.
— А що? У нас соціометрична несумісність? Чи не співпадають біоритми?
— Схоже. Знаєш чим відрізняється демон від людини? А, ну звісно, то було у розширеному курсі “Демонологія-2”. Люди за природними ознаками — психосоматичні донори, а ви — рецептори. Тобто такий контакт являє собою донорно-рецепторний перехід, з виходом енергії тільки в одному напрямку. Розумієш? А якщо є два рецептори і жодного донора, хтось із них все таки отримає належне, та ціною життя іншого, руйнуючи його енергетичну структуру. Залишається той, хто має найбільш напрацьовані рецепторні канали.
Ну, і як я мала реагувати на подібне? Рецептори, ти бач. Грьобана Демонологія! Виникало кілька питань. Якщо ви, пан Теодор, знали про це увесь цей час… адже ж бачили, до чого йдеться? Чому було не попередити? Тут уже чути тонкий аромат якоїсь інквізиторської жорстокості. Він правда, весь час намагався якось зупинити мене, як коня на скаку, та ж ні разу ні слова. Чому це? Айй, Боже мій! Я взагалі дивуюся, як цієї ночі… А Гаел, теж мені ще, герой-коханець! Я не можу цього зрозуміти. Хіба, дійсно, комусь було особливо вигідно позбавити мене життя… А у мене ж не виникло жодної підозри! Який чудесний спосіб вчинити убивство на замовлення, хто б міг подумати! Не те щоб мені життя обридло, але якщо вже вибирати… Дуже дотепно. Тільки кому б це здалося? Інша річ, може Бішоп просто бреше, користуючись моєю необізнаністю? Але я якось відчувала, що це — правда. Правда, значить. Значить… Ні-ні, ніяких істерик чи суїцидних ексцесів. Якось це все дивно. Треба розібратись. Але Гаел… Стоп, цензура. Думати поменше, побільше спати і їсти.
Я повернулася до морозива. Воно не встигло навіть розтанути.
Тяжко було на душі. М-да, в такому стані, у своєму методологічному аналізі руйнівної сили ЗБ, я могла б додуматися (Боже, збав!) навіть до концепції утримання і сублімації. Он, вже, почала манірно облизувати ложечку, акцентуючи особливу увагу на її черпальній частині. Бішоп поглядав на мене нервово, очікуючи, певно, якоїсь дикої реакції з криком, плачем, фізичними пошкодженнями і моральними збитками. Не знаю, може б так і було, та тут звідкись долинула пікантна фраза, яка, не піддаючись моментальній підсвідомій інтерпретації, швидко вивела мене з інтелектуального ступору.
— Впав, Ліоне, знову впав.
Сивий дядечко інтелігентської зовнішньості різко поставив склянку на стіл.
“Хм, однією проблемою менше, — злобно подумала я, — та й вік, як на мою думку, вже дозволяє відійти від справ.” Та потім я спромоглася навіть здивуватися. В нашому дикому суспільстві, де громадська думка живиться пошлими підозрами і чорними жартами, не практикується подібна відвертість. Хоча кажуть, чоловіки ліпше досягають взаєморозуміння, та й то, в умовах клозетної демократії. А тут таке… Що б це значило?
— То й що, Вік-Торг, — звернувся лисий і носатий Ліон до того цікавого чоловіка, — хіба ж це вперше?
— Ну, звикати до такої ганьби? Соромно. До рук тепер брати не хочеться.
— Х-хе. А як же інакше? Знаєш якийсь інший спосіб? То навчи.
— Чого ж, ідеш до банку, там надають таку послугу. Все тобі зроблять. Ти тільки спостерігаєш.
Тут мене розібрав істеричний сміх. Уявила собі ситуацію: ідеш до банку, кажеш, мовляв, проблеми з посередником… Та не все так просто.
— Ну, Вік-Торг, і скільки ж тепер дають?
“Скільки б не давали…”-промайнула думка.
— Ну, ось в таких межах, — він поставив долоні одну навпроти одної, — від чотирьох до п’яти.
“Ну й розміри! — зауважила я, — прямо кінг-сайз.”
— І, звичайно, коливається.
“Коливається? Господи, це ще що таке за фізіологічна несподіванка?”
— М-да, Ліоне, — зітхнув невдаха Вік-Торг, — одна тепер надія, може закордон виручить.